Знайшов в просторах Інтернету не зовсім складну інструкцію, як стати політологом:
1) Сказати, що ти Політолог!
2) Все.
Отже, від нині – я Політолог! Тому, як справжній проФФесіонал, я беруся за нелегке завдання: «Оцінити політичну складову електоральних настроїв середньостатистичного мешканця обласного центру Прикарпаття, через призму соціально-активного напруження в державі напередодні виборів»!!! Для початку най буде.
А насправді, я простий Івано-франківець, маю 32 роки, дурну роботу і маленьку доньку. Вечором приходжу додому, відкриваю новини місцеві і прифігіваю від різного роду аналізів, прогнозів, коментарів якихось пацанчиків, що величаво називають себе політологами, експертами та фахівцями. Один наперед одного! Можливо вони і будуть праві – час покаже, але зараз я маю свою думку стосовно політичних розкладів у нашому місті, і чомусь мені здається, що значна частина людей зі мною погодиться. Як і більшість франківців, я не маю жодного відношення до органів місцевої влади, ніколи не був на державних посадах і не брав участі у виборах, тому я і не знаю багато того, що знають наші «політологи», але протягом останніх місяців подій в Україні я багато чого побачив сам та начитався в пресі, тому десь і хочу поділитися своїми думками.
Я один з тих хлопців, що ще в грудні 13 року з колєгами сіли в буса і поїхали на Майдан, бо так того хотілося. Потім трохи пожив в палатці, кричав патріотичні гасла, ходив колонами, рубав дрова. Далі поїхав додому, отримав від жінки поза вуха, бо грошей не було в хаті, сходив на роботу, відпросився, сів в автобус і знову на Майдан. Потім були перші вибухи, пожежі, поранення і перші смерті. Я їздив додому і знову повертався. Я кричав: «Зека геть», а потім свистів трійці лідерів на сцені, що не змогли повести за собою народ. Я плакав і проводжав в останню путь наших Героїв Небесної Сотні. А потім я вернувся додому. Не міг спинитися, хотілося далі, щось робити, щось змінювати, адже здавалося все в наших руках. Я закинув роботу (ще буде час), рідко бував дома, весь час з кимось зустрічався, обговорював ситуацію в державі і в місті. Але цього мені було мало і я став ходити на засідання Народної Ради в мерії, бо мені вірилося, що ці люди по духу такі, як я, але більш активніші і професійніші, тому їм все вдастся, а я їм поможу чим зможу. То був лютий 2104 року. Зараз – липень. Ніхто нічого не змінив! Казали почекайте, оберемо свій Уряд – запрацюємо. Обрали! Потім, почекайте, оберемо Президента – прийде щастя. Обрали! Тепер говорять про вибори до Ради. Оберемо нову Раду – от тоді вже попре! Чекаю з нетерпінням!
А поки пару слів новоспеченого «політолога» про місцевих активістів-тусовщиків і бувалих політиків:
1) Народна Рада – орган, що мав взяти на себе функції управління чи то областю, чи то містом, точно не знаю. Група людей, що організували цю Раду проявляли доволі неслабу активність і складалось реальне враження, що в них все получиться. Ромко Островський, Янчук (чи Янчак) Сергій, Сербин Наталя, Мар’яна (прізвище забув), пан Павликівський, Розметанюк, Коцаба та купа інших знайомих і незнайомих людей. Спочатку все було гарно, а потім почали сваритися, один на одного бруд лити, посади ділити і пішло-поїхало. Всі кричали, що вони прості активісти і в політику не йдуть – їм головне в державі зробити щастя. Навіть розробили правила, де членам політичних партій та депутатам заборонили вступати до їхньої Ради. Мені тоді здавалось це правильним – ми народ, отже ми приймаємо рішення, а політики вже себе проявили не з кращої сторони. Правда, якийсь депутат чи від УДАРу чи від Свободи сказав тоді, що почекайте трохи – прийдуть вибори і ви усі побіжите вступати в партії. На нього тоді накинулися всі – та як таке можна говорити, та ніколи, та щоб я …! Як у воду дивився. Островський разом з Соболєвим робить партію «Воля», Сербин – «Сила людей» (чи якось так), Мар’яна – в УДАРі пристроїлась, про Янчука ще не знаю але думаю вспливе десь – чи в Самопомічі, чи в Солідарності, чи в Гриценка або й в Ляшка))). А чого б ні? Решта похапали посади і поховалися. Хтось в ОДА працювати, хтось ліс контролювати, хтось рибу. Коцаба взагалі на Росію почав працювати. Отака вона – Народна Рада. А народ то вірив! Скільки народу туди ходило, думали що щось рішають. Може хтось і донині туди ходить – ніяк не попускає.
2) «Свобода». Обхезалася конкретно. Хіба лінивий ще не сказав про обвал рейтингу партії та про близьку кінцівку Тягнибока. Маю на увазі політичну кінцівку. Але я б не був тут категоричним. Щось здається мені, що Свобода у Франківську, ще буде процвітати. Бабки в них є – за чотири роки встигли наскладати, досвід роботи в місті є, патріотично налаштованих пенсіонерів теж не бракує. Тому на вибори до міськради вони мають з чим йти. А чи люди поведуться знову на їхні обіцянки- життя покаже. Зрештою, народ заслуговує на ту владу, яку обирає. Хоче щоб їх і далі обкрадали – вперед. Схеми вже обкатані, міняти нічого не треба:). Дивно десь пропав з ефіру Онуфріїв з своїми побратимами. Щось задумали напевно! Чи може Попович заборонив?
3) «Фронт змін». Проект, який закрився. Все. Всім дякую, бувайте здорові. Подальше місце роботи шукайте собі самі. Десь так виглядає для мене ситуація у Фронті. Думаю, що вони попросилися до Батьківщини, але там і своїх нема де поскладати, то скоріш за все їм ввічливо розвели руками. А хлопці-фронтовики гадаю не сильно і тужать з цього приводу, благо не дурні і бізнесова жилка тут присутня в повній мірі, тому як на мене прізвища депутатів-фронтовиків зараз появляться в найбільш брендових політичних силах. Скоріш за все Солідарність, УДАР, Самопоміч. Хто де домовиться, і за скільки. Тут ідеології нема – чистий бізнес. Людям потрібні місця в раді, щоб вирішувати свої особисті питання. Все. Крапка. Так було і так буде. Кукурудз, Гончарук, Ріафат, Борзов, Прокопів і т.д. – всі бізнесмени. Чекайте на ці прізвища в наступному сезоні))). 100% будуть.
4) «Батьківщина». Після поразки Юлі – ця політсила трошки присіла. Але трошки. І це при тому, що до цього вона зуміла розставити своїх людей на практично всі ключові фігури в області. По місту не можу нічого сказати, бо навіть не знаю, хто керує Батьківщиною в місті (прошу строго не судити, бо я тільки перший день політолог), але знаю, що там є купка сивоголових старперів, які ніяк не хочуть піти на заслужений відпочинок. Щось вічно скандалять та землю ділять. Толку з них для міста ніякого. Давай до свидания! До речі, під час подій на Майдані ні від Фронту змін, ні від Батьківщини нікого не було з Івано-Франківська. Ми навіть з хлопцями на спір ходили шукали по палатках. Жодного. Хоча насправді, «Батьківщина» – то найстаріша реально діюча партія в регіоні, тому однозначно на виборах парочку депутатів до міськради вона проведе. Єдине, хотілося, щоб це були нові молоді, веселі обличчя, а не клуб «кому за 60».
5) УДАР. По одній назві видно, що тут спокою не буде. То Кличко на ринзі б’ється, то поміж собою чубляться. Скажу чесно, за те що вигнали Солов’я – респект і уважуха. Я не знаю, що з ними буде далі, але цей крок підтримую. Не можу точно сказати чому, але Соловей мене дратує. Кожен раз, як бачу його по телевізору. Чванливість, марнославство, зверхність в його манерах викликає відразу. Але це так, особисто моє. Щодо перспектив партії, то тут я бачу тільки єдиний шанс: Кличко в Києві зробить все і навіть більше, щоб поламати корупційні схеми, припинити дерибан землі та реформувати комуналку, що викличе ще більшу підтримку киян, а місцеві ударівці переймуть цей досвід і запропонують на вибори свій план розвитку міста. Команда там молода, досвіду ще не має. Ні як красти, ні як містом керувати. Вроді би зараз в міській раді є один депутат від УДАРу, але я про нього нічого не чув. Видать ще нічого не вкрав)). Відносно нового керівника міського УДАРу пана Корнієнка нічого не скажу, бо не знайомий з ним особисто. Бачив по ящику і читав інтерв’ю з ним – вроді би складно говорить, але вони всі такі. Буду спостерігати.
6) Правий сектор. Я бачив хлопців з Правого сектору на Майдані, я стояв з ними разом на барикадах. Вони були з Києва. Це були справжні патріоти і воїни. Те, що я побачив у франківську – це навіть не пародія, це просто карикатура. Учні і студенти з навколишніх сіл, що не мали де жити влаштували собі безкоштовний готель в ОДА. Вдень і вночі бігали по поверхах в повній амуніції і в балаклавах за такими ж самими безпритульними правосеками тільки протилежної статі. Можливо вони і ще щось робили корисне для України, але запам’яталися мені тільки цим. А ще охороняли скриньки з грошима. Як патріотичних рух я підтримую Правий Сектор, як політичну партію – ні. Вони не мають програми розвитку держави, крім «бий москаля». Так, це теж важливо, особливо зараз, але все життя ми москалів бити не будемо. Треба щось створювати і розвивати. А з цим в Секторі туго. Василь Абрамів хороший хлопець, а ще кращий зять!
7) «Солідарність». Модний бренд. Чи тренд. Не знаю як правильно в політиці казати. Але зміст залишається один – президентська партія. Завжди була в моді, і завжди туди рвалися наввипередки як колишні, так і діючі політики. Тут ідеологія проста – партія влади. Все. Хто в партії, той при владі. Керуючись такою мотивацією президентська партія завжди збирає в своєму колі не однодумців-реформаторів, а осіб, які мають на меті одне – використати владу в своїх інтересах. Тому вони і закінчують однаково. Партія президента припиняє своє існування після завершення каденції, а найактивніші її члени біжать до нової президентської партії. СДПУо, Наша Україна, Партія Регіонів. Така ж сама доля чекатиме і Солідарність. Це навіть не прогноз – це доконаний факт. Але це буде потім, а зараз до новоствореної політичної сили вже стоять в черзі з кейсами ті, хто хоче відхреститися від попередньої влади (хоча успішно там працювали), ті хто не попали до інших політичних сил, але дуже хочуть у владу, ті хто хоче просто показати свою лояльність Президенту України, ті хто хоче зберегти свою посаду і т.д. Народ їх називає просто – пристосуванці або тушки! Це не політична партія – це біржа праці! Погано, коли Президент після перемоги на виборах починає влаштовувати на посади своїх одно партійців, керуючись тільки принципом партійної приналежності, але ще гірше, коли Президент починає тільки формувати свою партію після виборів. От тоді туди гарантовано попадає весь зброд. Я сам голосував за Порошенка, але я проти такого підходу. Народ тебе обрав, то нехай народ і сформує тобі команду! Прочитав в новинах, що керівником Солідарності буде Кушнір Володимир, діючий депутат міськради від фракції «УДАР», який керував штабом Порошенка в Івано-Франківську, за що його і призначили. Головна задача для нього зараз не набрати в список членів партії одіозних персонажів з темною історією, які будуть лізти в усі вікна і двері. Для масовки заведуть пару нових цікавих облич. Треба ж «Жити по-новому». ((
То були мої думки відносно певних організацій, а тепер пару слів про деякі особистості:
ЗБИТІ ЛЬОТЧИКИ:
1) Віктор Анушкевичус. Його переможна хода в політиці викликала постійну чорну заздрість в конкурентів, але після поразки на виборах депутатів до ВРУ пану Шевченку прийшов час вже казати всім: «Дякую». Мені виринають в пам’яті кадри з радянського мультфільму «Мауглі», коли після невдалого полювання вожак збирає свою стаю вовків, а повсюди лунає тільки одна фраза: «Акела промахнувся!». От і наш мер промахнувся. Тому для нього саме час йти на заслужений відпочинок, тим більше, мені здається, що він і сам цього хоче. Майже 10 років на одній посаді, в одному кабінеті, робити одне і те саме під критичними поглядами журналістів і депутатів-свободівців не кожен витримає. Тому він з радістю покине займану посаду і з легким серцем почне тратити бабки зароблені непосильним трудом на відкатах і хабарах. Зараз ще не може, бо ходить під мікроскопом, а уявляєте як хочеться побудувати дітям будинки, оновити автопарк, поїздити по світу. От і мучиться бідака поки-що. Але зовсім він з політики не вийде це точно. Буде пробувати залишити замість себе ручного наступника, скоріше за все із членів своєї теперішньої команди. І звичайно буде гадити всім і вся. Не тому що так треба, а тому що натура така! Ну такий він вже є!
2) Юрій Соловей. Увірвався в політичне життя Івано-Франківська в 2010 році як понос – різко, стрімко і несподівано для інших, які не сприймали його серйозно, тому і здобув доволі значну підтримку виборців. І все. Як виявилося – це був його пік. Далі пішло все під укіс – програв вибори мера, програв вибори до ВРУ, вигнали з УДАРу, з людьми в місті пересварився. Коротше – скандальний тип, з яким ніхто не хоче зв’язуватися. Але йому це реально пофіг, як і все інше, тому Юрко і далі буде складати сиромудрі плани по своєму походу в політику. Зараз він працює в різних напрямках: Чорноуса направив до Гриценка, в УДАРі пробує втримати свій вплив, влаштовуючи бійки і обираючи якихось своїх керівників, в Солідарність вже запустив своїх людей з числа колишніх ударівців. Подейкують, що навіть на керівника міської Солідарності Соловей пробив свою людину (Степанова чи Степанського). Отже шановні земляки – за що боролися, на те й напоролися. Бісить те, що хлопці гинуть під кулями, а воно інтриги плете! Сам же Соловей десь притих, в народ не вилазить, мабуть відчуває, що не конче сильно його люди люблять.
3) Міша «Хімік». Страшний воїн з автоматом на БТРі в січні-лютому – це була хвилина слави колишнього працівника СТО. Спочатку Хімік навіть в мене викликав повагу, бо я вірив, що він реально хоче боротися зі злом і карати винних. Такий собі безстрашний Робін Гуд. За ним йшов народ, підтримували чим могли, хто словом, хто грошима. А насправді він виявився звичайним чи то жуліком, чи то рекетиром. То вже нехай слідчі встановлюють. Люди бачили, що він робить щось не те, але не хотіли втрачати віру в свого «героя», тому і далі ходили колоною за ним, поки чаша терпіння не переповнилася. Спочатку від нього відхрестився Правий Сектор, потім Самооборона, далі Штаб спротиву і всі решта, хто розумів, що можуть сісти разом з Хіміком за компанію. Зараз від нього шарахаються всі, бо він вже відкрито зайнявся бандитизмом. Вибиває бабки, як в 90-ті, наїзжає на підприємців, шантажує посадовців. Думаю років на 10-15 посиленого режиму він вже нагуляв.
4) Василь Попович. Це обличчя з переляканими очима я думаю знає кожен учасник франківського Майдану. Я спочатку думав, що він реально чогось напудився, а потім зрозумів, що то така життєва позиція. Не буду нічого поганого говорити, бо людина реально важко переносила той тягяр, що впав на його плечі, але крапку в його подальшій політичній кар’єрі для мені і для більшості людей поставили ГРОШІ. Великі гроші! Між собою члени координаційної ради називали суму в 12 мільйонів, яку зібрали на Майдані. Не слабо, нє? Де ті гроші – ніхто не знає. Кажуть, тільки, що Василь Попович знає, але йому нічого не буде, бо він на спецслужби працює. Трохи пішло на вибори, трохи поділився з побратимами, трохи відклав на чорний день, бо хто-зна коли ще люди знову будуть в скриньки щось кидати. От-така сумна сторінка в історії нашої місцевої революції.
Багато є ще несказаних думок в мене, але чим більше пишу, тим більше злий стаю. На політиків, на людей навколо і на себе самого, бо не можу нічого змінити. Починав якось весело писати, а закінчив сумно. Живемо по-новому??? Чи не так??
П.С. Прошу дати свою оцінку моїм «політологічним» здібностям! Бо як добре піде, то сам піду в ПОЛІТИКИ. Я вже інструкцію скачав в Інтернеті. Теж не шибко трудна:
1) назвати себе ПОЛІТИКОМ
2)……….
P.S. Текст писав товариш, який чи то через власну надмірну сором’язливість, чи з якихось особистих причин не хоче рекламувати себе, як відомого прикарпатського політолога, тому й попросив опублікувати текст мене… Але, не зважаючи на його скромність, прошу поширити даний політологічний опус для ознайомлення широких мас із думками «альтернативних» політологів.
Назар Правобій (допис з групи “Франківчани”)
