В Києві нова влада, яка вже не потребує від нашої міської громади «живих послань». Франківськ пройшов випробування радикалізмом, барикадами, мобілізаціями і виявився містом, свідомим свого європейського призначення.
Місту потрібні лідери «заточені» не на бійки біля трибуни ВР, а на довгу конструктивну роботу по перетворенню базарно-вокзального пострадянського міста-гуртожитку на затишне східноєвропейське містечко, зручне і привабливе для туристів та інвестиційних проектів. Люди відчувають тренди нових часів. Не дарма рейтинг результативного лідера і реального бізнесмена Петра Порошенка за буремні місяці Майдану виріс увосьмеро, що є безпрецедентним в сучасній історії нашої держави, а рейтинги таких мегапопулярних в минулому людей-маніфестів як Ю.В.Т., Тягнибок, Луценко і Кличко нагло здулись.
Люди прагнуть не вічно запалених вождів, харизматів і трибунів, а тих, хто зможе тягнути на своїх плечах нудну й невдячну щоденну роботу, яка, зрештою, і є справжньою політикою. Як ми бачимо на прикладі нашого міста, махати прапором набагато легше, аніж відремонтувати паркову вулицю (це завдання, як виявилося, взагалі «місія нездійсненна»). Майдан перевірив і спростував багато міфів. Скільки підозр на попередніх виборах було щодо Юрія Дерев’янка. Благодійність – «купляє виборців», бізнесмен – «продасться і буде вирішувати свої бізнесові питання». А він виявився де факто і патріотом набагато «щирішим» за «професійних щирих» і грамотним політиком, автором майже всіх ключових законів. На відміну, скажімо, від «людини-маніфесту», хоча і не без харизми, Олеся Донія.
Читати також: “Країна політичних лузерів”.
