7 травня Івано-Франківськ святкуває своє 354-річчя.
Під час святкування Дня міста в Івано-Франквіську на різних майданчиках відбуватимуться святкові дійства. Розпочнеться свято урочистою ходою знаних людей міста, мистецьких колективів до Ратуші, де міський голова Руслан Марцинків прийматиме гостей не тільки з близького, але й з далекого зарубіжжя.
Пропонуємо згадати головні віхи історії міста…
Місто Івано-Франківськ (колишній Станіславів) було засноване в 1662 р. Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду, на місці стародавнього українського села Заболоття.
ГОЛОВНІ БУДІВЛІ СТАНІСЛАВОВА
Місто-фортеця було споруджене в короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) у формі правильного шестикутника з додатковими бастіонами, редутами і фортом. На вістрях шестикутника розташувались бастіони – зовнішні п’ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін.
Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20 – 30 м, зміцнений ззовні дубовими колодами. Вже після 15 років заснування Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити у 1672 р. величезну турецьку армію, витримавши тривалу облогу.
Роботи над зміцненням Станіславівської фортеці продовжувались до середини XVIII ст. В 1679-1682 р.р. інженер Кароль Бенуа удосконалив фортецю у напрямі новозбудованого замку – палацу Потоцького. Близько 1680 р. твердиня набирає поздовжнього плану.
“Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіславів…. Його фортифікації вражають своєю довершеністю” – пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 р. В 1734 – 1750 рр. частокіл був замінений на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудований. Мури стали цегляними, а брами – кам’яними.
Всього налічувалося сім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 м. Фортецю оперізували земляні вали, за ними тяглися рови, що заповнювалися водою з Бистриць і в місто можна було потрапити тільки через перекидні мости, які опускалися за допомогою ручних коловоротів – відкривалася міська брама. З півдня доступ до фортеці перекривався Чорним лісом та смугою суцільних боліт.
За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була площа Ринок зі спорудженою на ній Ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею, найвищим пунктом міста-фортеці, з якої велися постійні спостереження чи не наближається до міста ворог та чи не спалахнула десь пожежа. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Перше приміщення ратуші було дерев’яним.
У 1699 р. було завершено будівництво мурованої ратуші. Кожна сторона Ринку була щільно забудована будинками, що як правило, не могли бути вищими двох, а пізніше трьох поверхів і не ширшими трьох – чотирьох вікон. Це – вимога традиції містобудування за магдебурзьким правом і було продиктовано міркуваннями безпеки. Загальна площа тогочасного Ринку становила 9667 м2. На ній могло розміститися майже 34 тис. осіб з розрахунку 4 людини на 1 м2.
НАСЕЛЕННЯ СТАНІСЛАВОВА
Місто було багатонаціональним. В ньому проживали українці, вірмени, євреї, поляки, австрійці, відсоткове співвідношення яких у різний історичний період мінялося. На початку ХУІІІ ст. найбільше було українців.
ЗА ЧАСІВ АВСТРІЇ
Після приєднання Галичини до Австрійської монархії у 1772 р. Станіславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 р. знесено мури, засипано фортечні рови, вали розбирали до 1870 р. По засипаних ровах прокладені вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.
У першій половині XIX ст. в місті, як і раніше, відбувалися три річні ярмарки. Виділилася багата купецька верхівка з досить помітним капіталом, яка мешкала та розбудовувалась в кращих кварталах міста.
Будівництво ще більше активізувалося з 1816 р., коли спостерігається пожвавлення торгівлі і мануфактурного виробництва. Наказано було зводити будинки з каменю і цегли, а старі будівлі з дерева розбирати, всі дороги і вулиці встелялися бруківкою.
Бурхливі революційні події змусили імператора Фердинанда 17 квітня 1848 р. підписати патент (указ) “про скасування в Галичині з 15 травня 1848р. всіх панщинних робіт і підданських данин” за винагороду поміщикам в майбутньому за рахунок держави.
В першому десятиріччі після цього у Станіславові працювало три промислових підприємства. Біля залізничного вокзалу (вул. Залізнична, 22) працює нині локомотиворемонтний завод – одне з найстаріших підприємств міста. Регулярний рух поїздів на лінії Львів – Чернівці почався з 1 вересня 1866 р. На цій лінії працювало 67 паротягів, 190 пасажирських, 115 вантажних і поштових вагонів.
У вересні 1866 р. введено в дію головні майстерні, які входили в число п’яти найбільших промислових підприємств тодішньої Східної Галичини. В місті також було багато готелів, ресторанів, кав’ярень. Відкривалися філії віденських і львівських банків, збільшились операції в міській ощадній касі (рік заснування -1860 р.)
У другій половині XIX – на початку XX ст. значні зміни відбувалися в розбудові міста. На місці старих будинків з’явилися нові, переважно триповерхові кам’яниці. В 1880 р. їх налічувалося 1350, близько 500 з них знаходилися в центрі міста.
Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. Всього було 45 вулиць та 10 площ і скверів. Головні вулиці мали тротуари і були забруковані.
В 1876 р. в місті з’явилося вуличне світло, спочатку вокзал, а потім й центральні вулиці частково освітлювалися газовими ліхтарями.
Відкриття залізничного руху стало для Станіславова не лише чинником престижу, а й господарського піднесення та розвитку туризму. Почалися масові мандрівки на Покуття і Чорногору.
Туристи, етнографи, лінгвісти почали відвідувати Гуцульщину – Ворохту, Яремче, Микуличин, Жаб’є та інші села і містечка. Українці Станіславова заснували своє туристичне Товариство “Чорногора”.
РАДЯНСЬКІ ЧАСИ
З другої половини XIX ст. галицькі українці значно активізували свої національні інституції. Починаючи з 70-х років, у Станіславові, за прикладом Львова, що був центром галицько-українського відродження, виникають осередки різних українських товариств. Національними осередками були: “Просвіта”, “Пласт”, “Соколи”, “Руська бесіда”, філія Українського Педагогічного Товариства, “Учительська Громада”, “Товариство Руських жінок”, “Товариство ремісників”та інші.
У 1962 р. місто відзначило своє 300-річчя. Воно було перейменовано і відтоді носить ім’я видатного українського письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут бував, писав і читав свої твори.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Іванофранковці разом з іншими мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їх рушійною силою. Національні синьо-жовті прапори вони підняли над містом уже в квітні 1990 р., а на референдумі 1991 р. масово проголосували за незалежність України.
Івано-Франківці були активними учасники Майдану 2004 року та Революції Гідності 2014 року.
Залізничний вокзал Станіславова
Катедральний Собор
Міська Ратуша
Площа Ринок
