Отже, хто може претендувати на спорожніле місце нардепа-83? До 24 квітня, дати, котру законодавець визначив як межову для реєстрації кандидатів, ще далеко.
Повного списку претендентів на крісло «під куполом» наразі не маємо.Аналітики ж кажуть, що в похід зібрались і знані і свіжі «мальбруки». В депутати зібрався міський голова обласного центру Віктор Анушкевичус. В рекламній «торбі» незмінно бадьорого та оптимістично налаштованого Андрюсовича чільне місце займають, напевно, проекти символічних майбутніх монументів, як опор на шляху. Мовляв, хто зна, можливо сентиментально-патріотичні франківці знову поведуться на звичну «замануху». Адже, як стверджують опитування, містяни позитивно сприймають навіть такі потворні «прикраси міста» як нещодавно встановлений пам’ятник Руській Трійці. Ну й звісно: «старий кінь ріллю не псує». Проте, й глибоко «не паше», каже народна мудрість. І якщо у сірі дореволюційні роки таке громаду влаштовувало, то в буремні часи реформ та СТРУКТУРНИХ змін електорат прагне когось надійнішого. Когось компетентнішого. Й це прагнення може фатально відбитись на депутатських амбіціях «свіжих» політиків типу безумовно симпатичного і перспективного громадського активіста Максима Кицюка. Адже консервативне франківське ґаздівство навряд чи довірить представництво в парламенті хоча й патріотичному і «битому», але «молодому хлопові».
Газдівство думає вже не про мітинги, де всі весело скачуть, а про веселий настрій потенційних панів європейських інвесторів. Котрим, як відомо, до вподоби респектабельні чоловіки з відчутним діловим досвідом, знанням того як держава разом з її громадянами має «багатіти» за європейськими лекалами та знанням англійської. Аналітики також радять не турбуватись знаним клоунам, фрікам та епатажним вуйкам-вуйнам. З кожним днем запит на романтику, політичне караоке, вила, граблі і хохми вужчає. Креатив, зрозуміло вітається, але без ляшкових вил і в пристойній єврообгортці. Це на замітку Ігорю Насалику, якщо захоче спробувати свою харизму на населеній території більш подібній на місто, аніж Калуш. (Цікаво, що цей пасаж був написаний ще за день до того, як Ляшко на Майдані вручив Насаликові радикальні вила для походу на Київ – Ф.-М.).
Подейкують, що більше, ніж в Анушкевичуса, шансів у партійного «спадкоємця» Сича Василя Поповича. Лідер усіх обласних майданних штабів та координаційних органів, він став своєрідною «візитівкою» революції на Прикарпатті. Ті з виборців, які оцінюватимуть кандидатів в депутати за критерієм задіяності у зимових подіях, щонайпевніше підтримають Василя Поповича.
Зауважимо, що Попович за час цих подій значно і помітно «виріс». Що помітили і в партії, обравши його керівником облорганізації ВО «Свобода». Проти Поповича працює кілька факторів. Серед них – значне зниження рейтингу політичної сили, до якої той належить. Є й інші, зокрема також є відомим епізод, коли Попович на запитання, куди звертатись для захисту від (здебішого уявних) мародерів, порадив громаді дзвонити на «102». Й це тоді, коли деморалізована міліція боялась не лише виїжджати на виклики, але й на вулицях з’являтись. До речі, кількатижнева безпомічність всіх представників влади перед загрозою некерованих озброєних груп та замаскованого під революціонерів криміналу добре запам’яталась прикарпатцям. І в купі з самою причетністю до поваленого «режиму» не додає шансів на результат вищий за статистичну похибку нікому, хто сидів у владних кабінетах в лютому-березні.
Громада прагне нових облич і відповідальних політиків. І з заздрістю дивиться на Львів, де при набагато складнішій ситуації «батьки міста» дали собі раду. «Нам би такого як Садовий!» – тяжко зітхали власники франківських домогосподарств і бізнесмени у напружені дні після втечі з країни Золотого Батона. Такі настрої, серед іншого, збільшують електоральні шанси «варягів» і серед них Олега Синютки, який успішно працює в команді львівського міського голови. Але це питання вже майбутніх виборів мера Івано-Франківська. Тоді громада також буде обирати між «людиною-маніфестацією» (самі маніфестуємо для себе) та людиною із знаннями, зв’язками, позитивним досвідом та розумінням того як окремо взяте місто може «багатіти» (зауважимо – у всіх сенсах, не лише в грошовому вимірі – а й комфорті, інвестпривабливості, стратегії розвитку…) швидше аніж вся країна загалом.
Втім, повернемось до Поповича. Для перемоги йому потрібно чітко окреслити свою «лобістську програму» для обласної господарки, яка б доповнила політичні гасла. Та й переконати виборців у тому, що на депутатській посаді у Києві він буде керуватись наказами громади, а не партійного апарату ВО «Свободи».
Остання проблема не торкається безпартійних кандидатів. Олександр Шевченко, вже знайомий містянам по передвиборній компанії 2012 року, напевно зробив висновки і просуватиме свій імідж в бік тієї респектабельної націонал-ліберальної консервативності, яка забезпечує симпатії освічених мешканців Івано-Франківська. З іншого боку, серед кандидатів він найбільш компетентний у сфері інвестицій.
Вже за кілька місяців саме це питання стане архіактуальним для Івано-Франківська. Нам потрібно нарешті перемикнути настрої виборців з намагань вразити столичну бюрократію національно-визвольною твердістю (та розмірами китиць на вишиванці) на потреби міста, якому рейтингові агентства присвоюють щоразу нижчі індекси інвестиційної привабливості. Інакше житимемо у місті-привиді.
Так чи інакше аналітики без сумнівів говорять, що вибір франківців щодо свого амбасадора в Верховній Раді відбуватиметься в рівнобедреному трикутнику Шевченко-Анушкевичус-Попович. Де на бедрах умовно:
1. Знову «людина-маніфест», патріот, але «без досвіду», людина ідеї Василь Попович та
2. «Нац-ліберал-консерватор» (нові часи – нові тренди!), людина стратегії, дії – Олександр Шевченко.
3. І між ними – Віктор Анушкевичус. Також наразі не без шансів. Проте, головною проблемою діючого мера є його абсолютна відомість та передбачуваність для виборців. Щодо нього складно плекати ілюзії, як це можливо у випадку його найреальніших опонентів…
