Непомітно для самих українців соціальні інтернет-мережі стали повноцінним культурним майданчиком. Там не лише говорять про українську літературу й інші культурні аспекти, але й стають письменниками.
Юрій Андрухович, Андрій Курков, Олександр Ірванець, Оксана Забужко та інші. Всі ці імена можна тепер сміливо вводити не лише в рядок пошукових машин в інтернеті, але й у віконце пошуку різноманітних соціальних мереж. Адже саме такі ресурси на кшталт американського Facebook літератори обрали місцем, де вони не тільки шукають старих друзів і знаходять нових, але й популяризують власну творчість, а також знайомляться один з одним, організовуючи подальше творче та громадське життя.
Колись поету, щоб донести свою творчість до широкого загалу, треба було проходити цензуру в літературних газетах, збирати людей на вечори тільки за допомогою афіш та «сарафанного радіо», а книги видавались самвидавом по кілька сотень, чи десятків і передавались з рук в руки.
Але ці часи минули. Тепер відомим може стати кожен, бо кожен має профіль в соціальних мережах чи блог (або кілька блогів та профілів) і може легко поділитись своєю творчістю з сотнями друзів. Або може викласти вірші на сайтах для цього призначених, і там отримати перших своїх читачів. Те, що колись робилось роками, тепер робиться в декількох кліках миші.
Інтернет відкрив перед світом нові можливості. Звісно, на загальну якість поезії це вплинуло не дуже добре, бо можливість стати популярним з’явилась у кожного, а не кожен вірш дійсно вартий суспільної уваги. Але з іншого боку у дійсно талановитих людей з’явилась можливість отримувати заслужене визнання.
Можна створювати групи і «пабілки», власні блоги і мікроблоги, запрошувати друзів на поетичні вечори і спокійно ставати відомим. Дуже багато вже давно зрозуміли всю силу соціальних мереж і впевнено нею користуються. В кожному місті стали організовуватись різні літературні клуби, в рамках який стали відомими десятки авторів. Частина поетів самостійно здобувала популярність. Багато хто став часто виступати (при чому не тільки в своїх містах), видавати книжки і організовувати власні вечори.
Однак дана тенденція не грає на руку уже відомим письменникам, котрі здобули славу без заслуги Всесвітньої паутини, а «по старинці». Адже книги в інтрнеті набагато дешевші, а то й безкоштовні і зникає бажання до особистісного спілкування, адже можна перегукуватись в чатах та масі інших соціальних мереж.
Любко Дереш, один з найскандальніших письменників сучасності про дану ситацію:
«Я беру тут приклад із різних музичних колективів, які стикаються з такою ж проблемою. Музичне піратство процвітає, і основні доходи людей, які виконують якусь музику, йдуть не від продажу диску, а від концертних поїздок. Доволі близька ситуація з літературою, є певна ставка гонорару, яку ви отримуєте за книгу, і є певна ставка гонорару, яку ви отримаєте від ваших читань. Це також робота, є певна ставка, і це те, що приносить основний дохід. А та частка, яка пропадає безвісти в інтернеті, це неминуче, інтернет приведе то того, що рано чи пізно вся творчість там стане анонімною. Все авторське право буде там скасоване, незважаючи на всі спроби цього уникнути»
