Серед багатьох біблійних переказів є переказ про вихід євреїв з Єгипту. Сорок років вони блукали пустелею. Чекали, коли помре остання людина, що була рабом. Потім вільні люди дістались до Землі Обітованної. Але та вже була заселена різними племенами, які, мабуть, не дуже охоче прийняли новий народ..
Розпочалася війна.
З часом синам Ізраїля стало не таланити у війні, тому що у війську їхніх супротивників з’явився великий воїн Голіаф. Він був дужий та відважний, добре бився. Ніхто не міг вистояти проти нього. Дійшло до того, що він викликав собі суперників на двобій, але ніхто не погоджувався. Не були дієвими ані накази царя, ані благання, ані велика винагорода.
Але одного разу зголосився юнак Давид, який і воїном-то не був. Просто приніс їжу братам.
Коли він вийшов на бій, Голіаф дуже сміявся з тендітного супротивника.
Але вже за мить був повержений. Кмітливий юнак навіть не підійшов до грізного супротивника. Він поцілив йому у голову з новітньої зброї – пращі. Він переміг не силою і відвагою на полі бою, а кмітливістю і розумом до початку битви. Його прославляли і нагородили. Згодом він став царем. Зображення його щита стало гербом держави і символом єврейської нації.
До чого я про це?
Ну поперше і головніше для мене, те що в понеділок заходить Песах- головне свято для всіх іудеїв. Свято коли ми пішли з рабства. Назавжди. Ми перемогли в собі раба, щоб стати вільними людьми. І ми почали битися. За свою сім’ю і за землю Обітованну. І ніколи після Єгипту ми не ставали рабами.
А по друге, це те, що цієї зими українці теж перестали бути рабами, і те що що в кожній нації є свій Давид. Той хто один в полі воїн. Той хто може змінити історію та зберегти тисячі життів.
Він знайдеться і зараз. Тут в Україні. І знайде свою пращу, щоб за допомогою кмітливості і розуму перемогти сусіднього Голіафа.
До початку битви……
