Про оригінальне поєднання жанрів, життя гурту та любов до Івано-Франківська поговорили із учасницями фрік-кабаре – Тетяною Гаврилюк та Соломією Мельник, пише ТРК Вежа.
– У Івано-Франківську ви не вперше. Які асоціації із містом?
– Т.Г. Для нас Івано-Франківськ – це одна із столиць Західної України. Чудове місто із привітними людьми. До Франківська ми виступали у Бразилії, яка своєю колоритністю та енергією нагадує Україну, зокрема, Івано-Франківськ. Це місто близьке мені за атмосферою. Ми щасливі, що нам випала нагода відкривати масштабний фестиваль Porto Franko Gogol Fest (PFGF) 2016. Цей фестиваль розвиває українську культуру, і ми учасники цього процесу.
– С.М. У Франківську у нас багато друзів. Тут є частинка культури, з якою ми поєднані. До Франика у мене теплі та родинні відчуття. До речі, мої батьки колись тут жили і навчалися.
– Гурт «Dakh Daughters» більше знають, як театральний колектив, менше – як музичний. Чому так?
– Т.Г. Ми не стандартний музичний гурт. Від самого початку ми позиціонували себе, як «фрік-кабаре». «Фрік» символізує певний стиль, коли людина не боїться бути унікальною і цим пишається. «Кабаре» – це такий майданчик, який уособлює сучасний театральний початок. Цей театр для нас дуже важливий. Наш проект базується на двох священних «китах» – це музика і театр. Враження, що наші виступи це таке собі аудіовізульне шоу, складаються через поєднання цих двох напрямків. Та крім цього ми музичний проект і дбаємо про нашу музичну стихію. Зараз ми записали альбом, до якого йшли три роки.
– С.М. Для нас важливо продовжувати традицію класичного українського театру, який завжди був музично-драматичним. Оскільки цей жанр був знищений – він, врешті решт, зник. Зараз у театрах, здебільшого, класична школа російського театру. Ми намагаємося відтворювати та оновлювати його.
– Коли чекати на ваш новий альбом?
– С.М. Зараз триває процес доопрацювання альбому. Цей альбом – це наша спільна робота із режисером Владиславом Троїцьким та аудіопродюсером Іреною Скрипченко. Це громіздка робота, ми хочемо зробити це максимально якісно. Вихід плануємо десь на серпень.
– У вашому складі виступають семеро людей, а інколи вас – п’ятеро. Чому так?
– С.М. У повній концептуальній задумці нас мало б бути семеро. Семеро співачок, артисток та акторок театру «Дах». Сьома учасниця – Ніна Гаренецька, яка також є солісткою гурту «ДахаБраха», тому у Ніни у пріоритеті залишається власне цей гурт. А коли вона з нами, ми називаємо це – «божественний бонус». А коли її немає ми виступаємо у шістьох.
– Знаю, що ви також граєте на сцені театру. Які у вас ще захоплення?
– Т.Г. Я працюю над власним сольним мистецьким проектом «TANYA-TANYA». Назва така, тому що у проекті загострена авторська грань. Дитя, у якому я роблю все сама, це своєрідний моно-проект. «TANYA-TANYA» – це інша грань, де можна досліджувати філософські теми буття. Зараз я працюю над його інновацією та ребредингом. У мене була цікава колаборація із західноукраїнським митцем – Юрієм Іздриком. Я дуже люблю його творчість. Ми спробували створити спільний перформанс, це був дуже цікавий досвід. Зараз я створюю новий цикл пісень і використовую тексти Іздрика.
– Ваша театралізована музична вистава зорієнтована не на вуличного слухача, глядача. А у Івано-Франківську ви виступали на великій площі. Яка ваша аудиторія?
– С.М. Вчора у Франківську ми виступали на вуличній сцені. Під час саунд чеку до нас підійшла жіночка і обурено вигукнула: «Та що ж ви кричите? Це ж неможливо слухати». Наш діапазон – від театральних виступів до «оpen air». Нас слухають і дивляться різні люди. Гадаю, що зараз підростає покоління тих, хто починає слухати ширший музичний спектр.
– Т.Г. Ми не обмежені одним напрямком, однією локацією, чи аудиторією. Ми самостійно можемо регулювати динаміку, градус та посил. Найбільший досвід вуличних виступів у нас відбувався на Майдані, де ми виступали багацько разів.
