Журналіст “Галицького кореспондента” розпитав дизайнерку про її справу, творчість, ставлення до життя.
– Як народився бренд “Чернікова”, коли виникла ідея зробити власну колекцію?
Ідея зробити першу колекцію виникла ще влітку 2009-го, після роботи в одному з місцевих ательє. Я зрозуміла, що маю ідеї і хочу їх втілити в реальне життя. Тоді в мене не було замовлень, помічників, своєї студії, я все шила в себе вдома сама.
Перша колекція була проста і стримана, хоча ті моделі в нас замовляють дотепер. Мабуть, під час виконання тої першої творчої роботи і були зроблені перші кроки зі створення бренду “Чернікова”, хоча фантастичних планів на майбутнє ще не було, просто хотілося творити і насолоджуватися цим. Було приємно, коли люди почали цікавитися першими сукнями, сорочками та пальто і замовляти їх.
– Знати, що ти хочеш зробити – одне, а відчути, що ти вже можеш це зробити – інше. Розкажи про своє становлення.
Я завжди знала, що можу зробити щось потрібне для цього світу і гарне. Інша справа, що я не завжди знала, як, якими методами і який саме це шлях. В будь- якій роботі важливе практичне бачення, як робиться та чи інша річ “на хлопський розум”, саме процес виконання, а не смішна інститутська теорія. Де мені бракувало знання, я шукала відповіді в інтернеті, спеціалізованих книжках та питала підказок у досвідченіших у цій справі людей. Головне – бажання знати, розуміти та робити, а відповідь і бачення з’являються або відразу, або з часом.
– Є досить логічна думка про те, що перша колекція – це добре, але висновки можна робити лише після другої-третьої…
Звичайно, що висновок про результати праці дизайнера варто робити після тривалого періоду його творчості та кількох серйозних проектів. Потрібен час, щоб випрацювати свій стиль і довести, що створений продукт має право на існування. Мої речі почали замовляти й одягати одразу ж, як вони з’явилися на світ Божий, але тільки з часом я зрозуміла, що моя творчість людям потрібна.
– Що найважливіше в моді? Для мене, наприклад, це момент “носибельності” і краси. Які критерії у тебе?
Мода має багато цілей, окрім художньої. Я покладаюся на свій смак і бачення. Але функціональність – це також дуже важливо. Бо яким би фантастично прекрасним і цікавим одяг не був, він має ще бути зручним і практичним. На це ми звертаємо увагу при проектуванні, бо хочемо, щоб люди носили його довго і з радістю.
– Про що має “говорити” одяг на людині?
Одяг на людині має “говорити” те, що хоче вона сама сказати про себе. На мою думку, гарно вбрана людина – це та, яка гармонійно поєднала свій внутрішній світ з зовнішнім виглядом. І це не тільки одяг, а цілий образ – хода, постава, жести, міміка, може, ще макіяж, зачіска, аксесуари. І їй у цьому всьому має бути комфортно. Вона має бути собою, тоді це справжня краса для мене.
– Яку роль відіграє одяг у твоєму житті?
Для мене це предмет творчості і самореалізації. Я це люблю вивчати, аналізувати, люблю працювати з цим. Люблю відчувати це. Також завжди раджу самому обирати собі стиль, а не дозволяти його собі нав’язувати.
– Найдорожча річ, яку ти шила?
Пальто з колекції “Бо.Любов”. 8500 грн. На пошиття цього виробу було використано багацько дорогої тканини, і воно вишите ціле, вздовж і поперек, тому трохи коштує.
– Твій улюблений колір?
Жовтий, фіолетовий, зелений. Або поєднання червоного з синім. Або поєднання червоного з голубим.
– А улюблена музика?
Люблю “Pink Floyd”, “A Perfect Circle”, “Queen”. Дуже люблю “Кому вниз”, “Перкалабу”. Люблю ще наживо слухати цимбали або грати на них.
– Могла б ти назвати три кити, на яких тримається успіх будь-якого дизайнера?
Естетика, функціональність і вартість. Тут треба завжди балансувати. Річ, у моєму баченні, має бути гарною, якісною і відповідати своїй вартості.
– Якщо коротко, українська мода – яка вона? Яка в неї душа?
Поки що дуже різна, але коли постане, буде фантастичною!
– Чи впливає освіта, начитаність на моду і стиль? Як саме?
Звісно, впливає! Більшість наших клієнтів – люди освічені та дуже цікаві як з точки зору стилю одягу, так і за родом своєї діяльності.
– Якби ти давала поради дівчаткам-підліткам, які хочуть стати модельєрами, то що б порадила насамперед?
Дівчаткам, які хотіли б стати дизайнерами, я писала окремий пост у “Фейсбук”. Це була стаття про наполегливість і працелюбність. Про те, що дизайн одягу – то не пензлики, метелики, паєтки, а постійна важка праця. Хоча це моє бачення і мій шлях. Поки я доросла до змоги займатися творчістю, мені довелося шити і робити багато речей, які не мають відношення до того.
Довший час багато енергії доводилося віддавати не творчості, а створенню команди та вихованню кожного з її елементів. Робота керівника – не для мене, я не завжди маю сили збирати колектив до гурту та вести його за собою у світле майбутнє. Тішуся з того, що тепер у мене є достойні, надійні помічники, я їх люблю, ми разом тепер “Чернікова”, хоч це і моє прізвище.
Також мені довелося побувати на всіх ланках виробничого процесу і досконало у всьому розібратися, і на це також потрібен був час. Отож, дівчаткам раджу терпіння, наполегливості і впертості. Працюйте з любов’ю!
– У багатьох дизайнерів за роки роботи вимальовується фірмовий образ. Скажімо, дівчина від “Сhristian Dior”, або дівчина від “Dolce&Gabbana”. Деякі українські дизайнери також дотримуються такої концепції. Чи вималювався у вас образ дівчини від “Чернікової”? Чи навпаки – ти намагаєшся робити різні колекції?
У нас є свій випрацюваний стиль, впізнаваний. Та щоразу в кожній новій колекції ми намагаємось опанувати ту чи іншу нову техніку, концепцію або створити новий образ.
Образ дівчини від “Чернікової” – це щаслива, приваблива, активна людина. Не має значення, чи це юне розхристане дівчисько, чи це молода пані, а чи поважна мама. Основне – щастя! Це людина, яка відчуває себе живою та почувається на своєму місці в житті. Це наш праобраз. Коли ми щасливі, ми не молимося на дівчат від “Сhristian Dior” або “Dolce&Gabbana”, ми молимося Богові про наступний щасливий день.
– Ти любиш подорожувати, чи має це якийсь вплив безпосередньо на творчість?
Подорожувати дуже люблю. Люблю природу, гори, скелі, річки, моря, океани та озера! Кожна нова подорож – то нові враження, досвід та емоції. Це дає натхнення на нові звершення і досягнення. Після поїздок шалено хочеться працювати, творити та жити!
Коли у подорожі я починаю потрошки скучати за рідною домівкою, я вже є шалено натхненна і уявляю зі смаком, які саме речі ми будемо шити, які зміни у творчому процесі відбуватимуться, я з вокзалу хочу йти зразу в майстерню!
– На твою думку, на якому етапі зараз українська мода у світовому контексті?
Минулого року “Vogue” назвав українську вишиванку найгарячішим трендом сезону, і це круто! Думаю, надалі все в наших руках.
– Дизайнер має рефлексувати на соціально-політичні події, які сколихнули країну, чи все ж таки відсторонитися лише у творчість?
Для мене творчість ніяк не пов’язана з соціально-політичними подіями. У мене натхнення йде зсередини, з мене, а не з довколишніх подій. Я занурена у мистецтво одягу незалежно від зовнішніх обставин. Хто працює інакше – це виключно його вибір. Засмучують тільки ті, хто на трагічних для країни подіях робить собі бізнес. Але, на мою думку, такі методи працюватимуть недовго, бо все повертається сторицею.
– Який стиль тобі найближчий?
Етніка будь-якої країни. А ще краще – наша рідна.
– Розкажи детальніше про свою останню колекцію, як ти її створювала?
Наша остання колекція – “Сьогодні”. З коноплі та оксамиту з мотивами борщівської вишивки. Ці мотиви ми використовували вперше. Колекція велика та яскрава, побудована на контрасті кольорів чорного та білого і тканин простої старовинної коноплі та вишуканого оксамиту.
В мене давно був задум попрацювати з борщівською вишивкою, та все не було нагоди чи то натхнення. Тим паче, багато дизайнерів використовують її, а мені не хотілося зливатися з загальною масою, хотілося подати її так, як я це бачу.
Ця колекція була досить простою, бо вишивка гарна, кольорова гама барвиста, контраст чорного і білого виглядає ефектно, тканини цікаві. Більше люблю колекції, де все важко – де багато кольорів, фактур, мотивів вишивки, складних тканин та фасонів. Де всього багато і важко зібрати це у непорушну композицію, яка приємна для споглядання.
– Чи є у тебе зараз якась сформована ідеологія, яку ти хотіла б донести своїм клієнтам? Якими ти їх бачиш?
Ідеологія, яку я прагну донести клієнтам, полягає в тому, що вишитий одяг можна і треба вбирати частіше, ніж на Великдень і Різдво. Так само, як ходити до церкви і молитися. Гарно вбиратися треба щодня, бо ти не знаєш, скільки житимеш, і немає більшого свята для мене, ніж свято Сьогодні – свято теперішньої миті. Саме зараз відбувається життя, тому треба все найкраще і найгарніше вдягати зараз, не чекаючи нагоди. Так само їсти, любити, товаришувати, працювати, проводити час – все з Любов’ю і в цю мить.
– Ти потрапила у достойний список українських дизайнерів, одяг яких носять за кордоном. Розкажи трішечки про це, хто твої клієнти за кордоном, з яких країн?..
У нас багато закордонних клієнтів, та я не знаю їх всіх добре. У мене вже немає такого щільного контакту, як раніше, з замовниками. Часто замовлення приймаються через електронку або з сайту, тому я маю уявлення тільки про географію наших замовлень, і вона щоразу ширша. Досить часто клієнтами з-за кордону є українці за походженням, але нерідко це просто пересічні люди, що знайшли нас на теренах інтернету. Дуже приємно, коли люди з ближніх європейських країн приїжджають до нас замовляти одяг. Нещодавно нашим клієнтом був хлопець з Будапешта, який замовляв собі та дівчині верхній одяг – куртку та пальто з колекції “Висновок”. Коли речі були готові, він сам приїхав їх поміряти та забрати.
– Що ти ні в якому разі не одягнула б?
Куртку від дощу, що промокає, а також ніколи не одягатиму більше трекінгові мешти, що гризуть п’ятки.
– Від чого залежить відчуття смаку і стилю?
Від музики нашого серця! (Сміється.) Не знаю, якщо чесно. В мене є якась уява, і я це якось бачу і розумію. Не вважаю, що це моє досягнення, це Бог творить моїми руками. Знання, які я здобуваю у процесі виконання, просто допомагають краще це витягнути з голови.
– Яка зараз твоя найамбітніша професійна мрія?
Зараз розповім. Сидить безробітний маляр на березі річки, ловить рибу і дивиться на новозбудований масив. Тут ловить золоту рибку і загадує одне-єдине бажання: “Хочу побілити ці всі новобудови! Сам!” Так от, моя професійна мрія не стосується ні побілки стін, ні ловлі золотих рибок. Все інше – простір для творчості!
