Політична криза в Україні за останні місяці також нагадала про існування приватних військових компаній. Варто згадати, що всім сумнозвісні снайпери
, які розстрілювали активістів майдану до сих пір не знайдені, слідство стосовно цих осіб поки що також не відрізняється відкритістю та результатами. Маючи загальну інформацію про приватні військові фірми, виникають закономірні питання. Чи не ПВК є тією таємничою силою, яка стріляла водночас по протестуючим та бійцям силових відомств?
Приватні військові компанії(ПВК) — це приватні підприємницькі суб’єкти, які надають військові та/чи охоронні послуги, незалежно від того, як вони себе характеризують. Військові та охоронні послуги включають, зокрема, озброєну охорону і захист людей та об’єктів, наприклад, транспортних колон, будівель та інших місць; техобслуговування та експлуатацію бойових комплексів; утримання під вартою в’язнів; консультування або підготовку місцевих військовослужбовців і охоронців1. На жаль, саме таким визначенням часто-густо починаю розмову з людиною, яка ще не знає що таке ПВК. Серед тих, хто не зіткався з такою темою інколи зустрічаються навіть кадрові військові офіцери. Увага нашого суспільства до проблеми ПВК на особистий погляд автора є недостатньою. Вчені та журналісти із Сполучених Штатів та країн Західної Європи вже актуалізували дану проблему та підняли свої дослідження на досить високий рівень. У вітчизняній гуманітарній науці та журналістиці це питання потребує подальшого розвитку (серед найбільш вдалих спроб розробки цією проблематики слід виділити роботи Дмитра Вєдєнєєва опубліковані в декількох номерах журналу «Камуфляж»).
ПВК стали сьогодні вагомим елементом міжнародних відносин. За даними військових РФ на даний час у світі налічується понад 1,5 млн. співробітників приватних військових підприємств. На наш погляд це досить обережні цифри. Так,відома британська ПВК «G4S» має понад 620 тис. співробітників. Для порівняння: за даними «Вікіпедії» чисельність Збройних сил Британії складає близько 425 тис. військовослужбовців. Компанія «G4S», до речі, має представництво і в Україні, пропонуючи роботу у сфері безпеки та охорони.
Проблема приватних військових компаній полягає в тому, що вони можуть створювати умови для масштабного застосування організованого насилля без контролю з боку суспільства. Звісно не варто демонізувати ПВК, як це роблять деякі правозахисники та суспільствознавці, адже більшість компаній доволі часто виконують цілком корисні соціальні функції пов’язані з пожежною охороною, розмінуванням та медичним забезпеченням. Інколи такі компанії стають на заваді відвертого криміналу, займаються дійсним порятунком людей, пошуком зниклих без вісті і т.д. Дрібні охоронні фірми за рівнем статків можна віднести до трудових верств, які не являють собою якоїсь проблеми. Проблема ПВК полягає в першу чергу в діяльності великих компаній, здатних впливати на політичну ситуацію та активно залучатися до безпосередніх бойових дій. Так відомо, що восени 2004 року співробітники приватних військових компаній (зокрема відома скандалами «Black water») прийняли участь в операції «Примарна лють», яка фактично стала битвою за місто Ель-Фалуджа. В січні 2013 року інформаційне агентство «Альджазіра»2 заявило про підтвердження факту знущань та застосування тортур співробітниками приватної компанії «L-3» над в’язнями сумнозвісної тюрми Абу-Грейб в окупованому Іраку. Ще одна дуже відома приватна військова компанія MPRI у 1995 році розробила план операції «Шторм», яка відбулася 1995 році у Сербській Крайні. У 2008-му ця сама фірма консультувала грузинську армію напередодні серпневої війни. За деякими даними у обох операціях прийняли участь співробітники даної компанії. Через те, що ПВК діють у правовому вакуумі, має місце, наприклад, така «форма навчання» коли інструктор з артилерії або снайпінгу, має право коригувати дії своїх підопічних на полі бою. З одного боку це можна визначити, як безпосередню участь у бойових діях, з іншого – це є лише перевіркою знань, умінь та навичок з боку інструктора приватної військової фірми, що надає консалтингові та освітні послуги. Такі прецеденти дають плідні підстави для того, щоб зайвий раз задуматися чи не становлять прямої загрози демократичному світові такі «приватні армії»?
Політична криза в Україні за останні місяці також нагадала про існування приватних військових компаній. Варто згадати, що всім сумнозвісні снайпери, які розстрілювали активістів майдану до сих пір не знайдені, слідство стосовно цих осіб поки що також не відрізняється відкритістю та результатами. Маючи загальну інформацію про приватні військові фірми, виникають закономірні питання. Чи не ПВК є тією таємничою силою, яка стріляла водночас по протестуючим та бійцям силових відомств? Практично всі приватні військові компанії залучають до своїх лав колишніх, а інколи і діючих офіцерів підрозділів спеціального призначення. Серед «спеціалістів» усього світу ще за часів холодної війни великої поваги набуло мистецтво снайпінгу, особливу силу снайперські групам надали великокаліберні гвинтівки. За останні роки саме снайперські двійки стали найбільш популярним видом тандему для охорони морського транспорту від піратів. Ці факти також надають підстав для вже наведеного питання: чи не рук ПВК ця справа?
Російський провладний політолог Микола Старіков взяв за правило вважати снайперів каталізатором усіх протестів та страйків, постійно звинувачуючи у цьому американський або британський спецназ. Насправді, як бачимо, краще дійсно використовувати працівників ПВК, а ніж бійців спеціальних загонів. Скидати з рахунків версію про те що, снайпери були співробітниками західних ПВК не треба. Проросійські сили розповсюджували інформацію, що нібито до України під час лютневих подій завітали працівники тієї самої компанії «Black water». Однак цю інформацію так і не вдалося підтвердити. Шукати снайперів «за океаном» цілком логічно, адже більшість фактів говорить саме про те, що снайпери були іноземцями, на одному відео можна побачити, як депутат Пашинський вивозить гвинтівку дуже схожу на гвинтівки серії М-16.
Але, як казав один відомий уфолог, «розглядаючи небо, треба міцно стояти на землі». Лякаючи усіх приватними військовими компаніями США, варто пам’ятати, що такі компанії є і в Російській Федерації і в самій Україні. Так російська компанія РСБ на своєму сайті заявляє про володіння акустичною зброєю, що говорить про дуже значну державну підтримку цієї компанії. В пресі також лунала інформація про участь російської ПВК «Слов’янський корпус» у бойових діях на теренах Сирії. Вітчизняна компанія «Артан» співпрацює з російськими та турецькими військовими фірмами, зокрема із фірмою «Фуркан». Дана фірма пропонує продаж, модернізацію та обслуговування бойових літаків, у тому числі Су-27, МиГ-29, Миг-35, танків, наприклад, відомих українських танків «Оплот» та «Булат»(!), вогнепальної зброї (суто вітчизняних автоматів «Вепр» та пістолетів «Форт»). На разі під час російської інтервенції до Криму, слід взяти до уваги, що «зелені чоловічки» також могли бути співробітниками ПВК, враховуючи те, що часто дії російської армії супроводжували синхронні дії то якоїсь самооборони, то якихось козаків і таке інше. Слід знову звернути увагу на продукцію компанії «Фуркан». Ті, хто все-таки ознайомиться із сайтом цієї фірми можуть побачити на ньому і стару радянську зброю, американську та німецьку зброю часів Другої Світової і т. д. Вона залишалася на складах весь цей час і сьогодні потрапляє на ринок через турецького посередника. Коли у вітчизняній армії є лише декілька сучасних танків, існує приватна фірма, яка вивозить відомі моделі українського танкового будівництва! І це під час кризи та військового конфлікту!
Для того щоб, окреслити якісь невизначені бойові сили, ліберальна преса вигадала чудове визначення «міжнародний тероризм». Приватні військові компанії також є не достатньо регламентованою збройною силою, та цілком міжнародним явищем. Як бачимо, діяти на Грушевського могли снайпери будь-якої ПВК, найстрашніше те, що комбатантами компанії могли бути ті ж самі росіяни завербовані американськими фірмами, чи того гірше колишні українські військові, що працювали на російські чи британські ПВК.
Отже, ПВК ніколи не рахувалися з інтересами пересічних людей. Будь-який справжній військовий йде служити керуючись досить високими моральними принципами. Але співробітник ПВК йде служити за гроші, він не приймає присяги, бо в нього не має Батьківщини. Йому байдуже в кого стріляти, кому продавати зброю. Не секрет, що наше суспільство побудовано на вилученні прибутку. Принцип споживання та наживи руйнує будь-які моральні основи, у тому числі й моральні засади військової служби. В той час, коли прості люди борються за свої права та свободи, сильні світу цього примножують капітали та усіма можливими силами і способами пригнічують цю боротьбу. Насправді ж, не так важливо хто стріляв на майдані, адже навряд це буде встановлено. Важливо те, що українські трудящі вперше зіткнулися з ворогом, якому байдуже практично усе окрім наживи. І цей ворог є міжнародним. Ця сила цілком могла з’явитися у лоні пізнього СРСР під час перерозподілу державного майна, коли державні кошти перевозилися в західні банки, звідки на певні суми і вербувалися, наприклад, ті ж самі українці….
