Позбавлення Криму особливого статусу окремого федерального округу вдарило не лише по гаманцях кримчан, а й по їхній гідності та надіям на “царя, який врятує”.
28 липня стане чорним днем у календарі багатьох кримчан. У цей день вони зненацька втратили усю велич та особливість, якою володіли. Або вважали, що володіли. Президент РФ Володимир Путін підписав указ про позбавлення окупованого Криму статусу окремого федерального округу та приєднання його до Ростова-на-Дону – по суті, до провінції.
За іронією долі вийшло так, що під крилом Росії, до якого вони так прагнули, кримчани відтепер отримуватимуть ще менше, ніж за української влади. Адже позбавлення статусу федерального округу означатиме й значне зменшення фінансування. Тож цю подію можна назвати ударом не лише по гідності лояльного Росії населення Криму, але й по їхніх гаманцях. Українське МЗС вже висловило рішучий протест нахабним діям Кремля, попередивши сусіда, що таким чином світові санкції, які діють стосовно Криму, можуть бути поширені тепер на весь Південний федеральний округ. “Якщо хтось думає, що вкрадене можна перенести в іншу хату, і воно перестане бути вкраденим, – це дуже помилкова політика. Більше того, той, хто буде приховувати у себе вкрадене, той стає поплічником крадіїв. Тут може статися так, що санкції, які діють безпосередньо на території Криму, серйозні партнери, міжнародні організації і країни можуть поширити і на той самий Південний федеральний округ”, – сказав заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця.
За словами експертів, перспектива пониження Криму у статусі хоч і не проскакувала раніше у риториці чиновників, але вже давно нависала над півостровом неминучим фатумом. Адже очевидно, що Крим так і не змогли інтегрувати у Російську Федерацію, незважаючи на всі чистки і пропаганду. А пояснення просте – і тут доцільно згадати фразу російського прем’єра Дмитра Медведєва: “Просто грошей немає”. Однак хочеться додати до слів сонливого прем’єра ще дещо – просто немає поваги до людини, просто немає відчуття відповідальності перед ними. Очевидно, що Крим розглядається російською владою лише як чудова військова база на Чорному морі, яка за наявності відповідного озброєння дозволяє загрожувати ядерною зброєю всій Європі впритул до Королівства Великої Британії. Тож і люди тут – лише персонал, який обслуговує військову базу і зброю. Решту – зайвих – з часом можуть змусити переїхати в інші регіони. Цього можна легко досягти соціальним шляхом, тобто погіршенням рівня життя, що вже відбувається. Агресор послуговується й іншими методами, наприклад, переведенням військових (колишніх українських) в інші місця служби.
Те саме роблять і з чиновниками. Так, разом із рішенням про зміну статусу Криму Путін прийняв ще одне – відправив у відставку так званого губернатора Севастополя Сергія Меняйла. Але це не просто звільнення. Наступим указом чиновника призначили представником президента Росії не де-небудь, а в Сибірському федеральному окрузі. Погодьтеся, дуже схоже на улюблену російськими правителями традицію – заслання неугодних до Сибіру. Ще одним указом Путіна, який сколихнув сьогодні громадськість, стало звільнення посла РФ в Україні Михайла Зурабова. Ймовірно, що рішення щодо України російських президент приймав пакетом. Політологи і дипломати зазначають, що ці події – звільнення Зурабова та приниження статусу Криму – жодним чином не пов’язані між собою.
Російські ЗМІ одразу оприлюднили прізвище ймовірного наступника Зурабова – це Михайло Бабич, виходець із силових структур. Проте ця інформація офіційно не підтверджена. Поки що заміну послу знайшли в особі Сергія Торопова. Він – темна конячка. Дипломат, інформації про професійну діяльність якого небагато. У відкритому доступі є лише два факти. Попереднє місце роботи Торопова – посольство Росії в Україні на посаді радника. А до того, ще у 2007 році, Торопова з невідомих причин вислали з Латвії, де він працював першим секретарем російського посольства. Торопова призначили на посаду тимчасового повіреного у справах Росії в Україні. Крісло ж посла поки порожнє. Але зважаючи на те, що Київ може заблокувати будь-яку кандидатуру на це місце, воно може лишитися таким й надалі.
Володимир Огризко, колишній міністр закордонних справ: – Крим потонув у Південному федеральному окрузі, колишнього так званого “губернатора Севастополя” відправили трошки відпочити у кліматично більш суворі широти. Там, мабуть, така ідея – всіх, хто зрадив, відправляти подалі, на Далекий Схід. Це така історична російська традиція. Тож тут треба говорити не лише про відставку посла Росії в Україні Михайла Зурабова, якого фізично в Києві, до речі, не було вже тривалий час, а про те, що в Кремлі зрозуміли: Крим сам по собі потопає і не є керованим, що ті люди, на яких вони ставили, не здатні на реальне управління. Тому їх треба змінити, а зробити це можна, підпорядкувавши Крим якомусь більшому утворенню.
З іншого боку, тут простежується й інша зрозуміла логіка, пов’язана з бажанням Кремля, аби про Крим не говорили як про суб’єкт для повернення. А для цього його треба заховати подалі від очей у якусь неосяжну адміністративну одиницю. Такою виявився цей Південний федеральний округ, який охоплює майже всю південну Росію. Але мені здається, це доволі примітивні спроби сховатися від дійсності. Вона очевидна, і від того, що Крим формально переведуть з однієї структурної одиниці в іншу – нічого ні для кого не зміниться. Що стосується відставки Зурабова, то в будь-якому разі жодних реальних практичних відносин між країною-агресором і жертвою цієї агресії бути не може. Тому, власне, не очікую нічого нового від майбутнього призначення, яким би воно не було. Я не бачу в цьому жодного практичного смислу. Мабуть, просто Зурабову набридло бути умовною одиницею цієї умовної дипломатії. Тож, можливо, тут зіграли ще особисті моменти.
