Очільникам українських міст наразі доводиться «відбиватися» від звинувачень у популізмі через масове введення депутатами місцевих рад мораторіїв на житлово-комунальні тарифи. І хоча юридичної сили такі рішення за собою не тягнуть, важливо, що влада на місцях засвідчує своїми діями розуміння проблеми і добивається від Уряду прозорості у формуванні цін і тарифів на енергоресурси. Крім того, місцева влада має ще й реальні інструменти, які можуть зменшити платіжки громадян до 30%!
І прем’єр-міністр Гройсман, і віце-прем’єр Зубко вже встигли відреагувати гучними заявами щодо таких рішень, назвавши місцеві влади популістами, а мораторії – «шкідливими» та «обманом». «Цим обманом у людей забрали два місяці, коли вони могли піти і спокійно оформити субсидію», – говорить Зубко.
Насправді усе з точністю до навпаки. Це Уряд обманює людей, здійснюючи політику справжнього тарифного грабежу. Причому, відбувається це шляхом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, плюс ще й зі зловживання службовим становищем. Тобто, тут цілий «букет» статей Кримінального Кодексу. І колись цим діям буде дана справедлива та жорстка оцінка.
Окрім того, Зубко «забуває» додати, що не всі громадяни можуть претендувати на субсидії в силу визначених Урядом критеріїв. Наразі субсидійна система сформована так, що навіть незаможна людина не зможе претендувати на субсидії, якщо, до прикладу, вона придбала щось на суму, яка перевищує 50 тис. грн. Маєш додатковий дохід – плати за комунальні послуги самостійно.
Разом з тим жодним чином не враховується вражаюча диспропорція між доходами громадян та платіжками, які вони отримують. Починаючи з квітня 2015 року тарифи на житлово-комунальні послуги внаслідок їх державного регулювання Яценюком, Гройсманом та Вовком збільшились: газ – на 590%; опалення – 260%; гаряча вода – 212%; електроенергія – 175%; холодна вода –на 80%; при цьому пенсія та мінімальна заробітна плата за той же період підвищилися всього лиш на 19%, а прожитковий мінімум – на 27%.
При мінімальній зарплатні в 1550 грн сім’я буде змушена віддавати за невеличку квартирку 50 м2 в опалювальний сезон щонайменше 3000 грн ($120). Зрозуміло, така платіжка – непідйомна для більшості українців. Тому очільникам міст зі свого боку потрібно й надалі тиснути на Уряд, аби той переглянув завищену вдвічі ціну на газ, яка є визначальною при формуванні тарифів на газ, опалення та гарячу воду. Крім того, вони мають застосовувати ті цілком реальні інструменти, які дозволять на місцях та зменшити суми платіжок громадян, зокрема за опалення, аж до 30 %. У теперішніх умовах це зовсім не мало.
Щонайменше потрібно запустити проекти з теплосанації, ґрунтовно підійти до справи 100-відсоткового забезпечення жителів міста приладами обліку тепла. До прикладу, середній рівень оснащеності будинковими лічильниками тепла в Україні становить 52 %. Найгірша ситуація в Тернопільській області — лише 7 %. В Одеській області – 28 %, Полтавській – 31 %, Черкаській – 32 %, Дніпропетровській – 37 %, Харківській – 37 %, Волинській – 38 %, Донецькій – 44 %, Чернівецькій – 45 %, Чернігівській – 46 % та Кіровоградській – 50 %. Найкраще відбувається процес оснащення в Києві: за останні два роки приладів обліку збільшилося вдвічі. І, якщо ще на початку 2016-го їх було 77 %, то зараз — близько 90 %. Більше того, мер Києва Кличко пообіцяв, що кияни до початку опалюваного сезону матимуть повний облік теплової енергії. Як бачимо, все реально, і за короткий проміжок часу цілком можливо зробити серйозний ривок у вирішенні цього проблемного питання. Іншим містам та областям України потрібно так само активізуватися та прискорити темпи встановлення лічильників тепла.
Низькі показники встановленого обліку тепла є в першу чергу показником незадовільної роботи місцевої влади та керівництва НКРЕКП. Адже встановлення лічильників передбачається відповідними інвестиційними програмами місцевих монополістів, кошти на облік закладаються у тариф для кінцевих споживачів, але належний контроль з боку місцевої влади та керівництва НКРЕКП за повним виконанням затверджених інвестиційних програм не здійснюється. У нинішніх же обставинах це те, на що має звертатися першочергова увага.
Так, останній річний звіт НКРЕКП вказує на те, що рівень невиконання інвестиційних зобов’язань за 2015 рік по теплопостачанню становить 62 % – йдеться про суму в понад 570 млн грн. Ось, де заховано чийсь лічильник тепла.
Для того, щоб прискорити темпи встановлення лічильників тепла, мерам необхідно ініціювати зменшення нормативів споживання теплової енергії без лічильників, які на сьогодні завищені приблизно вдвічі.
За підрахунками «Публічного аудиту», в окремих регіонах України нова вартість опалення сягатиме понад 1600 грн за 1 Гкал та понад 50 грн за м2 без лічильника. Наприклад, найбільше не пощастило мешканцям Ніжина, які мають сплачувати самий високий тариф в Україні за опалення без лічильника – 50,66 грн/м2, так за опалення невеличкої квартири у Ніжині площею в 50 м2 мешканцям пропонують сплатити місцевому монополісту ТОВ «НіжинТеплоМережі» – 2533 грн на місяць.
Причому, за такою вартістю має сплачувати більше половини споживачів міста Ніжин, оскільки показник оснащеності обліком теплової енергії по Чернігівській області не перевищує 50%. Крім того, в можливостях міських рад зробити так, щоб компанії-енергопостачальники власними силами залучали інвестиції та проводили модернізацію мереж і виробничих потужностей, а не закладали відповідні витрати в тарифи для населення.
Проблема грабіжницьких тарифів насправді більш небезпечна, ніж здається на перший погляд. Адже підвищення вартості всіх житлово-комунальних послуг зумовить, як сніжний ком, підвищення цін на інші блага – різноманітні товари, роботи й послуг. Далі – криза неплатежів, у кращому випадку. За найгіршого сценарію – прискориться смертність серед найбільш соціально незахищених верств: сиріт, інвалідів, самотніх батьків із дітьми, пенсіонерів, які залишилися без підтримки дітей. Тому зараз основне завдання – місцевих влад, експертів, небайдужих громадян – тиснути на владу, аби та прийняла на законодавчому рівні необхідні рішення про перегляд несправедливих тарифів.
