Кажуть, що історія не повторюється, а розвивається лінійно. Напевне в цих словах є раціональне зерно, однак воно аж ніяк не стосується української політики.
В нас усе навпаки. Історія часто-густо має зворотній хід, а події – властивість повторюватися. Так 24 липня 2014 року ми вже вкотре стали свідками дежавю під назвою «коаліціада». Знову представники парламентської більшості продемонстрували різнобій в процесах вироблення та прийняття спільних рішень. Прем’єр-міністр – А. Яценюк заявив про свою відставку, а голова ВРУ – О. Турчинов не приховував здивування від подій, які відбулися у стінах парламенту.
Вкотре всі зрозуміли, що теперішня коаліція ситуативна, а парламент не відображає реальних настроїв населення. Заява про вихід з коаліції 71 народного депутата, а також провал цілої низки урядових ініціатив, свідчить про розбрат у складі провладної команди та необхідність у проведенні дострокових парламентських виборів.
Виходячи з практики демократичних політичних систем – одним із найбільш дієвих способів долання парламентської кризи є дострокові вибори. Даний рецепт рекомендує більшість фахівців і для української транзитної політичної системи. Всі жваво заговорили про дату визначену у пропрезидентських колах – 26 жовтня 2014 року. Якщо піддати детальному аналізу поведінку окремих політичних сил, а також появу цілої низки нових проектів, то є всі підстави стверджувати, що даний прогноз має під собою тверде підґрунтя.
Першою стала на старт команда п. С. Льовочкіна, створивши 11 червня 2014 року – Партію розвитку України. Згуртувавши в своїх лавах ряд професійних політиків та підібравши кваліфіковані кадри на місцях, даний політичний проект має всі підстави для того, щоб поборотися за бажаних 5% голосів виборців. Доволі активно розвиває структуру Радикальної партії України п. О. Ляшко, який до слова переживає на даному етапі пік своєї популярності. Одіозність лідера, а також демонстрація тотального незадоволення усіма процесами, в тому числі і від діяльності теперішньої влади – створює передумови значної підтримки в суспільстві. Вже сьогодні можна ствердно сказати, що п. О. Ляшко суттєво збільшить свою політичну вагу та створить фракцію у ВРУ.
Не стоїть осторонь усіх процесів і пропрезидентська команда, яка вочевидь зробила ставку на розкручення нового проекту – партії «Солідарність», в якому до слова почали процес реінкарнації значна частина політиків так званого помаранчевого табору.
За останній період з’їзди даної політичної сили відбулися практично в усіх регіонах України, де одним із ключових питань порядку денного – були дострокові парламентські вибори. Єдиним поки що не визначеним до кінця питанням залишається участь у виборах до Верховної ради України партії-сателіта П.Порошенка – українського демократичного альянсу за реформи (УДАР).
Безперечно, провладна команда добре розуміє, що відтягувати з виборами не вигідно, адже зараз максимально сприятливий час для проведення у стіни парламенту якомога більшої кількості депутатів. Ще одним підтвердженням дострокових парламентських виборів є активізація ВО «Свобода», яка почала боротьбу за радикального виборця, оскільки за останній період багато втратила. Підтвердженням цих слів може послужити результат О. Тягнибока на дострокових президентських виборах 2014 року. Свободівці побачили реальні дивіденди від провокативної поведінки О. Ляшка, яка сприяє підвищенню його рейтингів в геометричній прогресії.
Тому цілком закономірними виглядають їхні відверто популістські заклики до відновлення ядерного статусу України та перманентні бійки влаштовані представниками цієї політичної сили у стінах парламенту. ВО «Свобода» все ще сподівається перехопити ініціативу і все ж заскочити в потяг під назвою “Верховна рада України”.
В найбільш невигідній ситуації напередодні парламентських виборів опинилася ВО «Батьківщина»:
•партнери по коаліції її відверто «кинули»;
•економіка держави перебуває в катастрофічній ситуації, а за цей блок в уряді відповідають представники ВО Батьківщина;
•великі затрати йдуть на проведення АТО, що унеможливлює суттєве економічне зростання;
•низка урядових реформ провалена, решта не розпочата, що викликає шквал критики в суспільстві;
•корупція не подолана, системні зміни не проведені;
•національна валюта девальвована і т. ін.;
Все це супроводжується тотальним зростанням цін та зниженням купівельної спроможності населення. Разом з тим члени ВО «Батьківщина» не були прихильниками дострокових парламентських виборів, адже добре розуміють, що результати їхні суттєво погіршаться, а відтак зменшиться реальна можливість впливати на хід політичного процесу.
Що ж стосується Партії регіонів та Комуністичної партії України, то швидше за все ці обидві сили приречені на поразку. Партія регіонів дискредитувала себе впродовж останніх років, а комуністи виглядають за сучасних реалій відвертими “ізгоями”. Тому варто очікувати створення на базі Партії регіонів нового політичного проекту, можливо навіть кількох.
Комуністи робитимуть спробу ребрендингу, хоча це матиме мінімальний ефект. Водночас можна спрогнозувати появу нових «лівих» проектів на кшталт Союзу лівих сил або ж відновлення уже призабутої Соціалістичної партії України. Безперечно майбутні парламентські вибори запропонують нам цілу низку новинок, де своє місце обов’язково шукатимуть представники громадськості, які були активним учасникам подій на Майдані, втім не захотіли або ж не змогли влитися в уже згадані вище політичні сили.
Крім того традиційно ми побачимо кілька екопроектів на кшталт «зелених», політичних сил орієнтованих на сільського жителя – Народна партія, аграрна партія, ВО «ЗАСТУП» тощо. Варто очікувати пожвавлення феміністичних та пацифістських рухів. Проте для початку слід дочекатися терміну після якого президент матиме можливість оголосити про розпуск ВРУ VI скликання, прийняття нового виборчого законодавства та відсутність бажання народних обранців сформувати чергову «коаліціаду». А поки ж депутати пішли на канікули шукати можливості все ж таки домовитися про своє політичне майбутнє…
Андрій Ревюк, політолог
