Спільнота Святого Егідія народилася в Римі 1968 року завдяки ініціативі юнака на ім’я Андреа Ріккарді, якому на той час було менше 20-ти. В Україні спільнота почала діяти у 1991 році, з осередком у Києві, згодом і у Львові та Івано-Франківську. Більше про те, чому спільнота займається благодійною діяльністю, чому до неї можуть входити люди незалежно від своєї конфесійної приналежності та чому одним з напрямків діяльності спільноти є висвітлення проблеми смертної кари у світі поговорили з головою спільноти Святого Егідія – Юрієм Ліфансе.
– Юрію, на яких засадах діє спільнота Святого Егідія?
– Спільнота Святого Егідія – це великий міжнародний рух. Скоро спільнота святкуватиме своє 50-річчя. Рух народився з бажання змінювати свою країну на християнських принципах. З того часу спільнота стала відомою у 50-ти країнах світу. До нас приходять люди з різних церков. Нас об’єднує бажання допомагати бідним.
– Якою саме допомогою займається спільнота?
– У Івано-Франківську найактивніше ми займаємося допомогою на вулицях. Збираємося щосереди, щоб разом готувати їжу, а потім вийти на вулицю і нагодувати бідну людину. Після чого ми намагаємося вирішити її проблеми, тобто їжа – це привід познайомитися і завести стосунки, щоб змінити щось у їхніх життях. Також ми працюємо у будинку для престарілих. Проте, там можна зустріти й молодих людей, це інваліди, з якими ми теж спілкуємося, дружимо, проводимо час. Це допомагає їм отримати певну надію у житті та знайти друзів. Ми віримо, що дружба з бідними продовжує життя краще за аспірин.
В Києві діє проект «Школи миру», де ми намагаємося дати освіту ромським дітям, допомагаємо дітям зі Сходу. Взагалі, спільнота намагається приймати ті виклики, які ми зустрічаємо на своєму шляху.
– Чим відрізняється діяльність спільноти в Україні від інших країн світу?
– Спільнота в Мозамбіку схожа на спільноту в Івано-Франківську. Найперше – це молитва, для якої ми збираємося і молимося за бідних, та щоб нам вистачило сил їм допомогти. Потім виходимо на вулиці і намагаємося допомогати, як справжні волонтери. Для нас – це виклик на який ми хочемо відповісти. У різних країнах виклики можуть бути іншими, тому й діяльність у містах дещо відрізняється.
У 80-х роках у Мозамбіку ми намагалися допомогти бідним людям, але зрозуміли, що громадянська війна не дозволить це зробити, тому спільнота провела складні дворічні переговори, які завершилися підписанням мирного договору, який вже триває з 1994 року. Там вже пройшли троє демократичних виборів, тобто напруження є, але немає війни, а це дуже важливо.
Іншим викликом у світі є смертна кара. Спільнота помітила, що ця кара, по-перше для бідних людей, тому що багатих до смертної кари не засуджують. В Україні з кінця 90-х немає смертної кари, але її відмінили під тиском міжнародної спільноти. На жаль, сьогодні є політичні партії, політичні рухи, котрі прагнуть повернення смертної кари. Я вважаю, що це велика помилка, оскільки цим ми стверджуємо, що проблеми вирішується насиллям, але ми ж знаємо, що це не так. Такі заклики небезпечні. Про це потрібно говорити, щоб змінювати суспільну думку.
– Саме тому 30 листопада спільнота Святого Егідія відзначає День боротьби зі смертною карою?
– День боротьби зі смертною карою “Міста за життя і проти смертної кари” ми заснували вже більше десяти років тому, сьогодні до цієї акції приєдналися 2000 міст у всьому світі, серед українських – Львів та Івано-Франківськ. В цей день за рішенням мерії підсвічується будь-яка будівля. У Римі це Колізей, у Парижі – Ейфелева вежа, у Львові – Каплиця Боїмів, у Франківську акція відбулася 29 листопада, ми підсвітили Музей мистецтв Прикарпаття. Ми зробили у такому форматі цей день, тому що проблеми смертної кари – це перш за все вирішення проблеми менталітету та ставлення населення до цієї проблеми, тому вибирається певна символічна будівля для того, щоб привернути увагу. Попри це ми проводимо лекції, де роз’яснюємо студентам і охочим людям про цю проблему.
– У вашій спільноті можуть бути люди різних віросповідань?
– Скажу так: ми ніколи не запитуємо до якої церкви люди ходять, оскільки раді будь-якій людині, котра хоче допомогти бідному. Проте, все ж таки організація християнська. Гадаю така позиція допомагає вести спілкування з людьми з різних куточків землі.
Тарас ЗЕНЬ
Сніжана САМАНЧУК
