Приводом до цієї бесіди стали чутки, згідно з якими відомий івано-франківській меценат і фінансист Віктор Вінтоняк вирішив балотуватись кандидатом у народні депутати по одномандатному виборчому округу №83.
З цього запитання й почалось наведене нижче дещо «експромтне» інтерв’ю. В якому Віктор Вінтоняк, котрого, здавалось, ми добре знали, проявив себе дещо несподівано.
Пане Вікторе, це правда, ви дійсно вирішили скласти конкуренцію Василю Поповичу, меру і Олександрові Шевченкові?
Можна й так сказати. Хоча, правду кажучи, я не бачу конкурентів.
Не надто самовпевнена заява?
Жодної самовпевненості. Я по людськи поважаю моїх майбутніх опонентів, проте не збираюсь конкурувати з ними особисто. Я конкуруватиму з тими політичними і фінансовими силами, які за ними стоять. Вибори не повинні бути боєм з тінями. Скажемо образно: панове, не потрібно видавати себе за самостійних гравців: карти на стіл, спонсорів в студію.
Ваш мотив? Для чого вам це? Бо для багатьох вибори – це такий собі «вид спорту»?
В мене таке відчуття, що громаду міста ображено. Громада міста заслуговує на кращий вибір. Взагалі: заслуговує на вибір. Мотивацій моєї участі у вибрах дві.
Перша – під час власне передвиборчої кампанії реплікувати виборцям певну систему цінностей.
Друга – перемогти і продемонструвати нову якість в політиці. Я погоджуюся з Майданом в тому, що в політику повинні прийти нові незаангажовані люди та продемонструвати нову якість в політиці.
Ви говорите про те, що «громада міста заслуговує на вибір»… А хіба без вас вибору немає?
А хіба є? От я подивився на тих кандидатів, які вже вирішили йти у парламент. Один не виконавши жодного свого зобов’язання на своїй посаді, хоче пересісти у нове крісло. Другий просто керує чужими грошима. Третій – вірний солдат партії. Чию волю всі мої опоненти будуть виконувати в парламенті? Вони представлятимуть не громаду, а в кращому разі своїх однопартійців або свої «тусовки» різного роду. А в гіршому – купку партійних босів, яким не має діла до бід і проблем Франківська. Я питаю: де тут вибір? Де інтерес громади міста?
Ну є і інші кандидати… А ви, значить, будете виконувати волю громади?
Наді мною немає босів. Немає спонсорів. Ані партійних ані бізнесових. Я не чекаю, що хтось вручить мені, наче кота в мішку, видресирований політичними зайдами адмінресурс. Все моє життя пов’язане з містом, з його людьми. Я тут живу і тут буду жити. Люди мене знають.
Ви впевнені?
Знають. А хто ще не знаю, то на те і виборча кампанія…
Люди знають про вже традиційні фестивалі ковалів, які ми з колегами організували і проводимо. Вони вже стали візитівкою міста… Нажаль поодинокою в своєму роді.
Люди знають про веслувальний клуб «Альбатрос» на міському озері, який існує завдяки компанії «Декра» часто не «завдяки», а «всупереч» владі та обставинам. Маємо вже вихованців – чемпіонів України та Європи, призерів світу. А на змагання, що проходять на міському озері, приходить чи не все місто. А ще ми робили події, що прикрасили місто: фестиваль фантастики «Карпатська Мантикора», культурологічні проекти «Цинамонового Хруща».
І ви впевнені у перемозі?
Я впевнений, що після Майдану народ не здурити. Народ побачив чого варті «професійні політики». Я спираюсь на активістів, на людей, які прагнуть змін, люстрації. Ментівсько-суддівські клани та партійні, що їх «кришують», вже всіх дістали.
Бачу ціль, не бачу перешкод? Це якось дуже прямолінійно, вам не здається…
Я маю власну життєву філософію…
Навіть так?
Можете іронізувати, але ця філософія не диванного типу, вона випробувана життям, випробувана реалізацією як спосіб досягнення мети. Я називаю її «філософією ясності». Суть її така: для того, щоби здійснити великий суспільний проект, не потрібно накручувати ускладнення, будувати лабіринти, шукати чогось там на сметані. Все це, зазвичай, в нас роблять для того, щоби заробити на проекті ліві гроші. Насправді все є простим і прозорим. Якщо йти найкоротшим шляхом, не буде потім «розбором польотів», образ, затаєних ворогів і тому подібного.
Ви на когось конкретного натякаєте?
В нас хитрі лабіринти майже всі будують, хочуть «вичаклувати» собі додаткову вигоду. Натомість отримують проблеми з прокуратурою, або ж неповагу громади, друзів. Тому в нас так бояться люстрації. У багатьох «рило в пуху».
А ви люстрації не боїтесь?
Ні.
Отак категорично – «ні»?
Навіть не буду розвивати цю тему. Бо це нагадуватиме такі собі «авансові виправдання». Я цього не потребую. В мене все прозоро. Люди знають, хто я і як живу.
«Руки які нічого не крали»?
Але на відміну від кінцівок автора цього висловлювання, ці руки (показує свої долоні) ще й щось зробили.
Ще одне провокаційне запитання. Верховна Рада – це законодавчий, а не лобістський орган. А головна вимоги до депутата – законотворча діяльність…
Розумію. Відповідь така. Я керую фінансовою інвестиційною компанією. Тому знань і розуміння того, що саме «не так» в Україні, регіону, та й міста Івано-Франківська в плані інвестиційної привабливості – «я маю». Причому знань не теоретичних, а «найпрактичніших».
І при цьому всьому я переконаний, що головним в успішності кожного проекту є не гроші чи якісь плани та сухі схеми. Головними є воля, дух, мотивованість на служіння, а не на «отримання». Саме в такій системі координат я бачу і свою передвиборчу кампанію, і свою діяльність у Верховній Раді після перемоги на виборах.
