Про ці та інші події «Франківчани» вели мову з громадським діячем Миколою Кучернюком.
Кабмін пропонує запровадити вищі податки для тих, хто отримує “зависокі прибутки”. Зокрема, пропонують, аби доходи фізичних осіб від 500 тис. грн до 1 млн грн оподатковувалися на 20%, а понад 1 млн – 25%. Як гадаєте, це виправдане рішення? Чи не стане це посиленням періоду «зарплат у конвертах»?
Загалом ідея вірна, але на практиці її втілити нереально. Українське суспільство і, зокрема, податкова свідомість населення перебувають на доісторичному рівні. Про заможні верстви взагалі треба говорити окремо. Проте, найбільший корінь проблеми криється в тому, що левова частка української економіки перебуває в тіні. І як не прикро, але чим більше відбувається поглиблення кризових явищ, тим більше це призводить до делегалізації бізнесу, уникнення офіційних оплат і нарахувань зарплати. Якщо говорити відверто, то такі розмови є популізмом чистої води.
Якщо, все ж таки, шукати практичне втілення даних ідей, то варто розпочати зі зміни самого підходу. Одне діло, коли змушуєш батогом – це, як правило, призводить до зловживань та пошуку шляхів, щоб ухилитись від виконання закону і зовсім інше – створити сприятливі умови для цього. Більшість заможних людей за цілком нормальною і здоровою логікою будуть шукати вигод для обертання власних капіталів. Саме по цій причині держава повинна зацікавити багатіїв сплачувати податки в замін на додаткові пільги чи преференції.
Російська армія і терористи безперервно обстрілюють українських військових. Наші військові вогонь не відкривають. Як довго протриває така «війна в одному напрямку»?
Можливо відповідь буде звучати досить іронічно, але на це запитання зможе відповісти тільки Путін. Уже ні в кого нема сумнівів в тому, що Україна не здатна самостійно протистояти російській окупації. Однак, навіть найгірший мир в десятки разів кращий за будь-яку війну. Наразі в питаннях міжнародної дипломатії наш Президент здійснює малоефективні, але відчайдушні кроки для збереження миру та цілісності країни. По суті встановлене перемир’я – це в жодному разі не мир. Скоріш за все схоже це схоже на паузу або процес отримання додаткового часу для пошуку нових шляхів вирішення конфлікту. От тільки не до кінця зрозуміло, кому з числа двох учасників конфлікту більше «на руку грає» додатково отриманий час?
Загалом прогнози досить сумні: або на нас чекає відкрите військове протистояння участі військового союзника в особі США, або на Україну чекає федералізація і подальший відхід території під так званим «особливим статусом».
Цього тижня люди масово почали виходити під стіни ВРУ та проводити мітинги за люстрацію. Бажання громади, з великими зусиллями, все ж, виконали…
Ми живемо саме в тій країні, де нічого не відбувається спонтанно, чи просто так. Що стосується громадської активності в напрямку блокування стін Верховної Ради, то в даному питанні є певна двухзначність: це може бути, як реальний супротив народу, так і штучне створення фону громадської непокори з метою тиску на громадськість. Переконаний, коли мова йде про наш Парламент, тоді будь-який Закон, який прийнятий в його стінах – це або дешевий піар, або корупція. Прикро, але ми ще не скоро будемо жити в тій країні, в якій весь державний механізм і влада зокрема працюють на користь власному народу. Наразі у нас все навпаки. У мене нема жодних сумнівів у тому, що Закон про люстрацію можна було б прийняти і значно раніше не чекаючи на протести та опір з боку людей. Отже, це без сумніву піар-хід і виборча технологія. Дещо запізнілість такого кроку я можу пояснити декількома причинами.
По-перше: після повалення режиму Януковича владі в особі БЮТу не було вигідним прийняття такого закону, оскільки значна частина представників даної політичної сили якраз і була вихідцями та учасниками старої системи.
По-друге: діючий владі та Кабінету Міністрів не було що запропонувати виборцю під час виборчої компанії на фоні повної розрухи та занепаду держави, ось саме і по цій причині саме в ці дні відбулось прийняття так званого Закону про люстрацію.
А по-третє – це унікальна технологія політичної розправи над опонентами, якою досить вдало будуть маніпулювати в ході передвиборчої боротьби. Сам Закон містить досить багато суперечностей і не передбачає практичного втілення в життя.
Уже відчутні перші хвилі чорного піару, який політики використовують у своїй практиці електоральних гонок. Як ви оцінюєте дане явище? Чи дочекаємось ми того, коли брудні виборчі технології відійдуть у вічність і передвиборна агітація стане чесною?
Брудні технології є, були і будуть присутні у виборчій практиці будь-якої країни. Однак, рівень цинічності і безтактовності у практиці ведення передвиборної боротьби безпосередньо напряму залежить від цивілізаційної стадії розвитку суспільства у тій чи іншій країні. Якщо говорити про Україну, то в цьому питанні ми відстаємо на віки від решти цивілізаційного світу. Наразі нам не відомі такі поняття, як громадянське суспільство. Наша держава побудована за таким принципом, де народ живе для забезпечення потреб влади, а не навпаки. А говорити про цінність життя окремого громадянина взагалі зарано.
Верховна Рада ратифікувала Угоду про асоціацію України з ЄС. Коли ми відчуємо і чи відчуємо взагалі європейські стандарти життя?
Особисто для мене український шлях євроінтеграції – це повне розчарування. Ще рік тому, так званий бандитський режим відклав підписання і ратифікацію європейських угод терміном на рік, що призвело до появи Майдану, державного перевороту, війни та часткової втрати незалежності. А вже сьогодні, від представників діючої влади, яка вирішила жити «по-новому», ми отримали ще одну несподіванку, яка ще на один рік перенесла термін ратифікації економічного блоку угод.
Однак, коли ми говоримо про досягнення відповідного економічного рівня та впровадження європейських стандартів життя, ми повинні чітко усвідомлювати, що жодна підписана угода не наблизить нас ні на крок до бажаної цілі, якщо не запровадити ряд ефективних реформ, які змусять запрацювати економіку країни. Для цього потрібен час, надзусилля з боку влади, міжнародні інвестиції та безкорислива політична воля серед представників української еліти.
Під ВР цього тижня відбувались сутички між протестувальниками та міліцією. Громадськість не задоволена діями влади. Чи можливий сценарій другого Майдану?
Для більшості з нас прорахунки влади очевидні. Хвиля громадського незадоволення постійно зростає. Передмов для назрівання Третього Майдану є більше ніж достатньо: економічна розруха, «програна війна», «гібридна федералізація» і основне – повне нівелювання вимог Другого Майдану. Історично вже так склалося, що події соціальних вибухів нового українського суспільства припадають саме на осінньо-зимовий період. Переконаний в тому, що до 26 жовтня, тобто до закінчення виборчої кампанії, ситуація буде всіляко стримуватись тою ж таки владою. Однак, «голодна зима», втрата Донбасу та розчарування з боку учасників АТО поставлять остаточну крапку у питанні зародження Третього Майдану.
Прикро, але «Революція гідності» так і не дала бажаного результату. Незавершеність даного процесу буде всіляко спонукати нас до неминучих змін.
Володимир Путін заявив, що може ввести війська у Варшаву, Вільнюс та низку інших столиць країн ЄС та НАТО… Що це – чергова порція «пустого» залякування чи цілком реальне майбутнє?
Впродовж віків Росія була і залишається імперіалістичною державою. Відповідний людський та військовий потенціал світової наддержави створив всі необхідні передумови для того, щоб стати на шлях задоволення власних геополітичних амбіцій. Погрози Путіна небезпідставні. На такому рівні ніхто просто так зброєю не «бряскотить». Крім того, не варто забувати про те, що в назрілому конфлікті Російська Федерація зайняла позиції агресора і всі її дії чітко говорять проте, що вона готова до будь-яких військових протистоянь.
Що Україні принесе “особливий” статус Донбасу?
Дії Президента можна охарактеризувати, як повну капітуляцію перед Росією. Умовне рішення про надання “особливого статусу” окупованим територіям є нічим іншим, як рішенням про федералізацію. Такі кроки ні до чого доброго не приведуть. Уже нема жодних сумнівів з приводу того, що Україна може повністю забути про Крим, а в обличі Луганська та Донецька весь український народ отримає нове Придністров’я. Всі балачки влади про унітарність країни є нічим іншим, як брехнею. Як тільки окуповані території сформують всі необхідні виборні органи, буде прийняте остаточне рішення про розкол України”.
Не маю жодного уявлення, під яким приводом влада змусить Західну Україну жертвувати своїми грошима для відбудови Донбасу. Ви навіть і не уявляєте можливих наслідків від того, що принесе нам відкриття ящика пандори під назвою федералізації. Багатолітнє нівелювання потреб та амбіцій західних областей аж тепер вдасться взнаки. Відверто не розумію, за що воювали і віддавали своє життя гідні сини України?!
Ми живемо саме в тій країні, де нічого не відбувається спонтанно, чи просто так. Будь-який Закон – це піар або корупція. Прикро, але ми ще не скоро будемо жити в тій країні, в якій весь державний механізм і влада зокрема працюють на користь власному народу. Наразі у нас все навпаки. У мене нема жодних сумнівів у тому, що Закон про люстрацію можна було б прийняти і значно раніше. Отже, це без сумніву піар-хід і виборча технологія. Дещо запізнілість такого кроку я можу пояснити декількома причинами. По-перше: після повалення режиму Януковича владі в особі БЮТу не було вигідним прийняття такого закону, оскільки значна частина представників даної політичної сили якраз і була вихідцями та учасниками старої системи. По-друге: діючий владі та Кабінету Міністрів не було що запропонувати виборцю під час виборчої компанії на фоні повної розрухи та занепаду держави, ось саме і по цій причині саме в ці дні відбулось прийняття так званого Закону про люстрацію.
А по-третє – це унікальна технологія політичної розправи над опонентами, якою досить вдало будуть маніпулювати в ході передвиборчої боротьби. Сам Закон містить досить багато суперечностей і не передбачає практичного втілення в життя.
