Наш краянин Ростислав Держипільський увійшов у топ-десятку найвпливовіших українських театральних режисерів
, яку опублікував тижневик “Дзеркало тижня”.
Рейтинг склали за оцінками семи впливових вітчизняних критиків, першу десятку визначили за максимумом балів.
серед постановників-лідерів: Андрій БІЛОУС, Дмитро БОГОМАЗОВ, Оксана ДМИТРІЄВА, Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ, Володимир КУЧИНСКИЙ, Олексій ЛІСОВЕЦЬ, Віталій МАЛАХОВ, Едуард МИТНИЦЬКИЙ, Станіслав МОЙСЕЄВ, Владислав ТРОЇЦЬКИЙ.

Серйозний суспільний резонанс супроводжував його сценічний триптих за мотивами творів М.Матіос: “Солодка Даруся”, “Нація”, “Майже ніколи не навпаки”. Але тут (до всього) ще й щасливий збіг обставин: фокус громадської уваги до болючих тем у творах М.Матіос вдало збігся з цікавим сценічним рішенням цих-таки тем.
На виставах стало очевидно: режисура Держипільського народжується не з запорошених підручників зі спеціальності (не з трафаретів “як треба”), а ніби язичницьке дійство, на наших очах… Ніби якась навіжена творча ідея тут і зараз захоплена режисером у його сильце — і потому емоційно й трепетно розчинена в його сценічних текстах.
У самих сцентекстах — народність, кровний зв’язок із рідною землею, ритуальні орнаменти, природний, глибоке співчуття до людських трагедій, об’ємність акторських робіт. Після гастрольного успіху (а фурор супроводжував театр у Києві і Донецьку, у США та Канаді), деякі критики зарахували режисера до “грунтівників”.
Окреслили довкола нього регіональну огорожу: ось хай співає й танцює на основі етнічних сюжетів! Та зовсім не на зло тим, хто сумнівається, він ставить у Франківську чеховських “Трьох сестер”. Спектакль дивний, не дуже рівний, але в певні моменти просто-таки обпалює режисерськими викликами та образами.
Ось у цьому і вплив: людина прагне перетворити колишню театральну “коробку” у центрі Івано-Франківська на живий художній організм, на місце творчої сили й глядацького тяжіння.

