Судова реформа, напрямки та форми її проведення знаходяться в центрі суспільних дискусій. Якось так сталось, що для реальної участі громадськості місця у процедурі “відновлення довіри” до судової системи не знайшлось.
І судді швиденько цю довіру «відновлюють», поки громадськість не оговталась. Навіть нова революційна влада по справжньому не розглядає громадян як інституційний чинник, під контролем якого повинно відбутись “очищення” судів від носіїв корупційної свідомості. Але як гора не йде до Магомета, то Магомет має прийти до гори. Адже створення системи справедливого та доступного судочинства стосується всіх.
Переоблаштування судової системи почалось із звільнення всіх голів судів та їх заступників з наступним переобранням на ці посади достойних осіб зборами суддів. Ідея гарна, однак схоже, що мало хто звертав увагу на те, а кого саме будуть обирати судді собі в очільники. Напевно законодавці думали, що це специфічно “внутрішнє” питання самих судів і воно якось само, в силу демократії та благих намірів влаштується якнайкращим чином. Ніби, коли ніхто не буде спускати згори керівника, то судді необхідно оберуть найкращого. Судячи по всьому, законодавці зовсім не знають, що є таке українські судді.
Слід визнати, що закон про відновлення довіри до судової системи в цьому важливому для суспільства питанні не спрацював, оскільки у переважній більшості відомих нам випадків судді обирають собі все тих же керівників або осіб, до яких у громадськості можуть бути претензії. І не спрацював він саме тому, що питання обрання керівництва суду залишилось поза громадським контролем.
Хіба це народу потрібно ?
Хіба це те “внутрішнє” питання, яке не повинно цікавити громадськість? Хіба людям, які живуть, приміром, у райцентрі байдуже, хто буде очолювати суд і що він та як буде робити ?
Як може громадськість впливати на важливі для суспільства процеси ? Коли людей не чують, то вони йдуть громити суди, у них немає іншого виходу. Щоб цього не траплялось діяльність суддів повинна бути відкритою та прозорою, щоб участь громадськості у вирішенні важливих питань була обов’язковою. Тобто, коли будь-які кандидатури, що не пройшли громадського обговорення визнаються нелегітимними.
Тепер спробуємо трішки поміркувати над тим, а які голови судів нам потрібні, що вони будуть робити і яким якостям мали б відповідати кандидати на ці посади.
Для чого в суді голова ?
Напевно частина людей вважає, що в суді повинен бути господар, який визначає все і приглядає за тим, щоб судді працювали як слід. Це традиційне бачення і воно не має нічого спільного зі світовими стандартами. У всьому цивілізованому світі голова суду – церемоніальна фігура, яка не втручається в процеси, що визначені стандартами організації судової діяльності та процесуальними законами. Тобто, голова суду не може вказувати судді як йому працювати і його роль зводиться до представництва. Тоді судді є організаційно незалежними і вирішують судові справи відповідно до закону. Якщо ж навпаки, то ми маємо класичну тоталітарну модель, коли всі питання знаходяться у віданні керівника, який відповідає перед вищим керівництвом за правильність вирішення справ. У такому випадку діяльність суддів залежить від свавілля голови суду, що й приводить до такої ситуації, яка є зараз. На практиці, на жаль, все відбувається саме так – голови судів мають таємну, плутократичну владу і втручаються у вирішення справ, а судді їх слухають. А хто не слухає, то на таких суддів потім голови судів пишуть скарги, які знаходять повне розуміння у ВККСУ. Слід розуміти, нашим ворогом, якого слід знати в лице, є не тільки голови судів та окремі судді, ми повинні усвідомити, що справжнім ворогом є корупційна свідомість переважної більшості суддів, які настільки адаптовані до системи, що їх і підмовляти особливо не потрібно. Вони слухняні за визначенням, бо інших система не сприймала. Як думаєте, кого оберуть такі судді ? І до ворожки не ходи – вони оберуть не того, хто буде проводити реформи і міняти звичний для них спосіб життя. Вони оберуть такого, хто дозволить і далі ловити свою рибу у каламутній воді і зневажати права людей. Практика свідчить, що судді обирають головами судів колишніх своїх очільників. Але не варто думати, що якщо оберуть когось іншого, то ситуація зміниться – в черзі такі самі, тільки більш спраглі до корита. Пропонуємо кілька критеріїв, по яким громадськість могла б оцінити претендента на посаду голови суду.
Кандидатами на цих виборах голів судів не повинні бути особи, які звільнені з адміністративних посад за законом про відновлення довіри. Інакше який зміст у законі ? Можливо потім, після демонтажу корупційної вертикалі і можливо буде використати їх управлінський потенціал, але не зараз.
Голова суду повинен мати організаторські здібності, оскільки основним завданням буде вироблення в суді однакової практики, чого зараз немає і для чого потрібно буде гуртувати суддів.
Голова суду не повинен мати корупційної історії і при обранні голови слід уникати висунення на цю посаду осіб, щодо яких є сумніви.
Голова суду повинен мати бездоганну морально-ділову репутацію.
Голова суду повинен бути лояльним до Української Держави і розділяти цілі та напрямки реформування судової системи.
Кандидат на посаду голови суду повинен мати реалістичну і чітку програму дій на посаді, яку планує обійняти.
Детально висвітлити проблемні питання обрання керівництва судів не дозволяють межі публікації, але нам важлива сама постановка питання. А саме – чому громадськість позбавлена впливу на вирішення таких важливих для всіх людей питань і що потрібно зробити аби поставити суди під контроль громади ? Є й інша, не менш важлива сторона цього процесу. Мова йде про процедури обрання керівництва судів, наскільки вони відповідають демократичним цінностям і яку роль у цьому процесі грає громадськість.
Спішка, з якою пішов процес переобрання голів та заступників не має спонтанного характеру. Це свідома реакція носіїв корупційної свідомості, які гарячково пробують застрибнути в останній вагон і знову займатись хабарництвом. Уникнути розгортання цього сценарію можна тільки завдяки втручанню громадськості. У кожному суді вибори не можуть вважатись легітимними, якщо не пройшли громадські обговорення та оцінка кандидатів. Ця вимога повинна бути обов’язковою і безумовною . Інакше ми ризикуємо втратити здобутки закону, до якого і так дуже багато претензій з-за його половинчастості і який був прийнятий з шаленим опором корупціонерів.
І останнє. Говорячи про очищення судів ми повинні не забувати, що наша мета не вичерпується тільки зміною обличчь. Сказавши «а» ми мусимо мати в запасі і «б» і «в» і ще далі по алфавіту, бо інакше дійсно ризикуємо поміняти шило на мило. Нам потрібне не тільки «перезавантаження», нам потрібне «перезаснування» судової системи. Щодо цього є міркування та пропозиції, які будуть висвітлені у наступних публікаціях. Очікуємо реакції та свіжих ідей, бо тільки спільними зусиллями ми переможемо цього монстра. Люди, не будьте байдужі !
Допис з “Фейсбука”
