26 липня закінчилася цьогорічна вступна кампанія до вишів. Окрім випускників шкіл та коледжів, документи на вищу освіту подавали і ветерани війни на Сході.
Які спеціальності обирають атовці Прикарпаття і куди вступають дізнавалалися журналісти Репортер.
Вступна кампанія 2018
І в міській, і в обласній спілках учасників АТО кажуть, вступ до вишів – особиста справа кожного ветерана і ніхто з них особливо цим не хизується.
“Знаю, що Сергій “Морпіх” Галкін рік вчився. Також у Прикарпатському вчаться Надя “Акула” Драпогуз, госпітальєрка Наталя Долик, я теж навчаюся, – говорить Андрій Долик, голова ГО “Обласна спілка учасників АТО”. – Руслан Косенко, який допомагає з реабілітацією бійців у “Бандерівському схроні”, вступив цього року до Прикарпатського і буде навчатися на психолога”.
Надія Драпогуз у лютому 2016 року понесла документи до військкомату, стала бійцем 8 окремого гірсько-піхотного батальйону. До того отримала освіту в медучилищі. Під час служби у 2017 році закінчила Ніжинський педагогічний університет і отримала бакалавра. І того ж року вступила до Прикарпатського національного університету імені Стефаника на магістратуру з психології. У грудні цього року вона вже отримає диплом.
Надії Драпогуз доводилося поєднувати навчання зі службою. Каже, військове керівництво йшло назустріч – відпускали на сесію, але кожен день у відпустці давався важко. У групі Надія була єдиною ветеранкою, але якогось особливого ставлення не було.
Розповідає, що коли пункт постійної дислокації перенесли до Чернівців, звільнилася зі Збройних сил і підписала контракт з Нацгвардією – аби залишитися у Франківську.
“Усе змінилося і треба було щось вирішувати. У мене дитина тут у школі навчається, а в Чернівцях нас на такий пункт дислокації привезли, що там одні намети були – я не могла там з дитиною проживати, – каже Надія Драпогуз. – Я продовжую служити, підписала контракт на три роки. Планую стати офіцером-психологом. Посада може потім бути і не у Франківську – де в Україні буде посада офіцера-психолога, туди й потраплю”.
22-річний атовець Василь Ткач цього року вступив на навчання до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Після строкової служби пішов на контракт на три роки, відслужив майже чотири. Родом Василь із Чернівецької області, але вже більше п’яти років живе у Франківську.
“У Нацгвардії я конвоював зеків. Потім відправили на Майдан, там отримав травму голови. Потім захотів на війну, – говорить Василь Ткач. – Так пішов у роту оперативного призначення. Це був 2014 рік”.
Після звільнення лікувався у Хмельницькій області – мав сильні приступи вегетосудинної дистонії. Зараз каже, почувається здоровим, починає нове життя. Переїхав до Франківська, бо дуже подобається місто і близькість до гір. Пішов волонтером у “Галицькі леви” – день перед розмовою якраз повернувся з чергової поїздки на фронт.
До війни Василь вчився на слюсаря з ремонту автомобілів і двигунів. Потім навчався автотюнингу. Вчитися закінчив 2016-го – під час служби, а нині береться знову до навчання.
“Я фанат щось прибамбасити до машини, – розповідає Василь Ткач. – От, татова “жигулька” за хатою поламана стояла. То я спершу поремонтував двигун, потім подумав, що би ще з нею зробити – дах зрізав, удосконалив корпус і їздив нею на риболовлю з пацанами. В мене навіть купити її хотіли. Але я не продав, бо вона ж татова! Коли в армію забрали, навики почали зникати. Але з часом все ж думаю відкрити власний автосервіс”.
Каже, вчитися любить, аби лиш не вимагали хабарів. На війні багато чув про університет нафти і газу – мав підлеглих з Франківська, і всі були з ІФНТУНГ.
“В мене давно вже була думка вивчитися. Я був заступником командира і мене підлеглі питали, чому я не офіцер. Зараз маю старшого сержанта. Присвоїли старшину, але то таке, – каже Василь Ткач. – Хлопці дякували мені, що я і тактику їм показав, і зі зброєю навчав. Вони в мене все ідеально робили. Не один казав,”«отримайте офіцер” – і я задумався. Була можливість поїхати в Харківський університет внутрішніх справ. Але я не хотів”.
Розповідає, що подав документи до ІФНТУНГ, здав іспити і поступив на державний. Навчатиметься на архітектора:
“Я – художник, у мене навіть позивний Пікассо. Маю в Чернівцях дачу і хочу там щось таке витворити, щоб люди сказали “Оце бомба!””.
А от косівчанка Андріана Сусак, штурмовик батальйону “Айдар”, півтора роки відвоювала на Донбасі. Цьогоріч на навчання не вступала, але каже, наступного року, може, й спробує. Зате долучилася до збору грошей на п’ять стипендій для ветеранів, які йдуть на магістерські програми.
Розповідає, що п’ять таких стипендій запровадили у Могилянці лише місяць тому. Гроші на них спільно збирали голова ГО «Інституту гендерних програм» Марія Берлінська, співзасновниця громадського об’єднання українців у США Razom for Ukraine Люба Шипович, інші громадські активісти. Загалом зібрали 10 тис доларів.
“В принципі в Могилянку учасники бойових дій можуть вступати на конкурсній основі. Але чи саме ця ідея перейде як великий проект на наступні роки, я не знаю, – говорить Андріана Сусак. – Це ж волонтерська ініціатива. Усе залежатиме від того, чи вдасться зібрати гроші на наступні стипендії, та як наступного року в Могилянці сприймуть таку ініціативу. Потрібно назбирати на п’ять оплат навчання ветеранів, дати мінімальну стипендію, щоб вони могли там навчатися. Кожен охочий може скинутися хоча б по 20-30 грн і підтримати стипендії”.
Ветерани заповнюють онлайн-реєстрацію на стипендію від Могилянки, подають документи на вступ. Якщо вони не потрапили на державну форму, їм можуть оплатити навчання з волонтерської стипендії.
Анкети від охочих отримати стипендію у Могилянці прийматимуть до 1 серпня. Розглянуть заявки вже після 26 липня, коли стане відомо, хто може бути зарахований. Наразі є шість анкет на п’ять місць. Рішення обіцяють ухвалити до 1 вересня.
Читайте також: На Прикарпатті завершується підготовка до Всеукраїнської Патріаршої прощі
