Для позивного “Тома“ служба стала мрією. Кожне завдання – покликом. На війну також поїхав з словами “хто як не я?“. Справжню небезпеку відчув, коли збили гелікоптер із побратимами.
У той момент все життя згадалося. Тоді “Тома“ поранили. З осколком боєць живе і досі. Про це розповідає Сектор комунікація поліції Івано-Франківщини, у серії матеріалів, про учасників АТО, під назвою “В обіймах війни“.
Позивний – “Том“. Йому 41. В правоохоронних органах 15 років. Починав з “Беркуту” і продовжує служити у спецпідрозділі. Фраза про роботу, як про мрію, якраз про бійця. Пригадує, як не було вільних місць і проходив випробування протягом трьох років, аби потрапити в “Беркут“. Його запрошували у Грифон, але думки були про інший підрозділ. Для цього тренувався і не покладав надій. У 2004 році прийшов на контрольно-пропускний пункт “Беркуту“ у столиці. Його провели у відділ кадрів. Після спілкування 27-річний Том” отримав запрошення: “Водієм підеш?“.
“Водійське посвідчення маю. Отже, піду”, – відповів поліцейський.
Два роки ніс службу у Києві. За цей період встиг побудувати сімейне життя. Дружина родом з Івано-Франківщини, тому “Том” перевівся. Спецпризначинець дослужився до капітана. Зараз працює черговим у роті.
У 2014 році на війну пішов не через наказ, а з словами “Хто як не я?”:
“Усвідомлював, що я спецпризначинець. Розумів це і вважаю, що такі люди завжди мають бути першими: чи на війну, чи на складний виклик. Ми спеціально підготовлені для цього. Цивільні ж не є підготовлені, то що, їх під кулі відправляти?”
Тому на Великдень, не попереджаючи рідних, боєць зібрав речі, поцілував двох діток і вирушив на схід. Тільки в дорозі подзвонив дружині. Остання зрозуміла і підтримала. Справжню небезпеку на п’ятому блокпості у м. Слов’янськ добре пам’ятає, бо тоді втратив побратимів.
“Подих війни відчув, коли впав гелікоптер з нашими хлопцями. Тоді я зрозумів, що це не звичайний виїзд. Кожен виїзд це якось так: поїхав і приїхав. Тут зовсім інше…”, – ділиться боєць.
На полі бою бійці підтримували одне одного. “Том” каже, що ні від кого не чув розмов про страх:
“Навіть коли ти стріляєш, то не бачиш ворожих сил. Вони далеко. Принаймні тоді, у 2014 році, так було. Ми перестрілювалися мінами. Не було такого, щоб ворог у притул підходив“.
При одній із атак “Тома” з побратимом поранили, а ще один боєць загинув. Прихистила бійця власноруч викопана землянка.
“Я почув шум і спеку позаду. Зрозумів: щось не так. Почав бігти до землянки. Стрибнув і відчув позаду біль. Побачив кров. Спитав побратимів що там, але вони скривлено відповіли: “Не питай”. За деякий час сказали, що утворилася рана розміром у 25 копійок, – пригадує спецпризначинець. – Я попросив витягнути з мене те, що так боліло. Але це був осколок і він настільки глибоко зайшов, що не було видно нічого крім крові…Добре, що хлопці бинт мали. Боєць його притиснув до рани і більше години тримав”.
Тим часом на поверхні продовжувалися бойові дії і лише було чутно: “..санітара туди, поранений там…”. Каже, що всі хотіли повернутися додому, але кожен розумів, що на війні потрібен.
“Коли є ціль, то людину важку зупинити і змінити думку”.
Навіть коли “Беркут” змішали з брудом, то рідні і друзі підтримали чоловіка.
“Вони сприйняли цю інформацію, бо знають мене як людину. Перш за все, правильну людину, – каже «Том». – Мені навіть у рідному селі ніхто слова не сказав. Всі знали мою чітку позицію”.
Після поранення “Тома” з п’ятьма побратимами і одним загиблим доправили до військового госпіталю, що у Харкові. Медики пояснили, що осколок пішов під кутом – зверху і до низу, через хребет. Щастя, що не інакше. Зупинився ворожий клаптик у стегні. Боєць довго лікувався, але ніхто з медиків не ризикував витягувати осколок: спецпризначинцю не давали шансів. Тому змушений жити із згадкою про війну і лікуватися по 2-3 рази на рік. Через ногу з’явилися болі в спині. Також у бійця руйнується суглоб.
“Приймаю знеболюючі. Проходжу курс реабілітації. А що залишається робити?”, – спокійно запитує боєць.
За час військових дій тричі відправлявся на Схід України. Перший раз і поранення досі не може забути. Та й як, коли приходиться жити з осколком і “приборкувати” його, щоб не злягти остаточно?
Читайте також: Актори Франківського драмтеатру розповіли про проект “Галичина і Подніпров’я 1918-2018: Відновлення національних зв’язків”. ФОТО
