Кажуть, що люди в горах ближчі до Бога. Може, воно й так, адже не всяке, навіть величезне місто, може похвалитися таким надбанням. А тут – гірське село, яке виплекало відразу трьох ієрархів УГКЦ: правлячого архієрея Коломийської єпархії владику Василія Івасюка, митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка та єпископа-помічника Теодора Мартинюка. Із чим пов’язана така щедра кількість священичих і монаших покликань, ми запитали в самих єпископів, пише Західний кур’єр
Митрополит Василій Семенюк розповів нам, що рано втратив батьків, зростав сиротою разом з братом та сестрою. І хоч його дитинство було дуже важким, та він завжди мав велику набожність до Богородиці.
«Упродовж багатьох десятиліть, ще з передвоєнних років, студити творили особливу атмосферу духовного життя Дори. Коли радянська влада, розігнавши їх монастир, перетворила його у магазин, а чудову дерев’яну церковцю – на музей, ченці перебралися до Яремчі. Та в кінці 1950-х вони знову повернулися до хати, побудували неподалік відібраного у них монастиря будиночок і в ньому замешкали. Отці Мирон Деренюк та Петро Чучман мали величезний авторитет не тільки в Дорі, але й у навколишніх містечках і селах. У нашому місцевому монастирі відправлялися по дві святі Літургії. Бувало, що на богослужіння переслідуваною владою Церкви приходило до 300-400 осіб. Також важко собі уявити життя підпільної Церкви у Дорі без невід’ємної її складової – монахинь. Вони відігравали важливу роль у катакомбній Церкві. Домівки сестер були не тільки осередками молитви, вони часто виконували небезпечну працю провідників та зв’язкових підпільних священиків», – пригадує мирополит.
Владика Василій Івасюк зауважує, що його наставником був односельчанин, тоді ще отець Василь Семенюк (теперішній митрополит).
«Батьки мене завжди привчали до молитви. Навіть у часи підпілля нашої Церкви вони, не боячись, поселили в серці малої дитини любов до Бога. Ще з ранніх років на мене особливий вплив справив о. Порфирій (в миру Петро Чучман). Також завдячую і своєму земляку Василію Семенюку насамперед за те, що вклав у мене теологічне формування», – каже владика.
Наймолодший із єпископів Теодор Мартинюк був пов’язаний зі студійським чернецтвом. На його релігійне виховання мав також вплив о. Порфирій Чучман. Мабуть, за таких умов у владики сформувалося прагнення вступити до монашої спільноти.
«Усе залежить від доброго пастиря, бо коли на нього дивляться, то за ним і йдуть. Так само і в Дорі наприкінці 30-х років минулого століття був чоловік на прізвище Кукуруз, який пожертвував свою земельну ділянку під монастир. Тоді митрополит Шептицький дав своїх монахів-студитів. Їм не давали збудувати церкву, але невдовзі вони звели капличку, де служив о. Порфирій, о. Мирон… Монахи вели духовне життя і багато молилися, в чому й полягає увесь секрет. Вони стали доброю основою для молоді», – зауважує владика Івасюк.
Зараз кожен із них продовжує нести хрест єпископського служіння у довірених єпархіях. Зокрема з 1990-х років, як тільки Церква вийшла з підпілля, митрополит Василій Семенюк почав розбудовувати свій улюблений з дитинства Марійський центр – Зарваницю. І тепер це місце щороку відвідують сотні тисяч паломників. Своєю чергою, митрополиту в служінні допомагає єпископ Теодор Мартинюк.
«Я 16 років обслуговував Зарваницю. У цьому подільському селі, де Матір Божа прославилася багатьма чудами, я з внутрішнім духовним трепетом сприймав усе, що бачив. Цілував зруйновані рештки каплиці, впивався цілющою джерельною водою і зі сльозами на очах молився. Найбільше молився за покликання», – пригадує митрополит.
На теренах Коломийщини владика Василій Івасюк також продовжує невтомну працю на благо Церкви. При єпархії функціонує БФ «Карітас», сиротинець, нічліг для безхатченків, християнський садочок, окреме соціальне служіння при парафіях, яке за останні роки розвивається, впроваджені різні благодійні акції та проекти.
«Монахи у Дорі завжди займалися ділами милосердя. Як сказано: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого одягнути, подорожнього в дім прийняти – вони це робили. Яким чином? Вчили людей садівництва, кравецтва, інших соціальних речей. Цей вплив монахів позначився і на моїй родині, адже з приходом радянської влади чоловіків почали забирати на війну. Забрали і мого діда, якому на той час було 39 років. Вдома залишилось шестеро малих дітей, серед яких і мій батько. Двоє наймолодших померли, хворіючи на тиф… Корову німці відібрали. Вже тоді мій тато почав ходити до монахів, де його та інших хлопців вчили кравцювати. Вмів пошити штани, кашкети, піджаки. (Вже пізніше і я, будучи малим, йому допомагав.) І за рахунок того сім’я мала хоча б якийсь дохід. Пригадую, тато мені розказував, що о. Порфирій був дуже строгий до юнаків. Не дозволяв нічого брати без дозволу, одразу виганяв за непослух, навіть якщо це дрібні речі, такі як яблуко. Але завжди давав, що просили. Таким чином змалечку він виховував у них послух, бо коли ти не питаєш дозволу – значить крадеш», – пригадує владика Івасюк свої дитячі роки.
Серед священнослужителів, кажуть, важко порахувати людей, котрі свого часу пов’язали свою долю із Дорою, проте найвизначнішими стали саме ці три єпископи. Владика Василій Івасюк каже, що назбирається добрий десяток священиків та монахинь, котрі розпочали свій духовний шлях саме із цього гірського села.
Дора завжди була духовним форпостом. Про що свідчить і теперішній розвиток цієї гірської місцини.
«В нас були священики, які опікувалися парафією, велику допомогу в цьому їм надавали монахи. Наскільки мені відомо, то вони працювали дуже злагоджено, доповнюючи одні одних, – пригадує владика Івасюк. – Це не була конкуренція. Саме тому в Дорі не виникало непорозумінь, навіть зараз у нас є чотири парафіяльні церкви, одна монастирська. Всюди відправляються богослужіння з різним інтервалом у часі».
Усі три єпископи навідуються разом у Дору вкрай рідко. «Маємо зустрічі здебільшого лише з певних нагод. Були всі разом, коли посвячували відновлений місцевий монастир, який згорів, також на святкуванні 400-річчя Дори, – розповідає владика Василій Івасюк. – Приватно теж зустрічаємось, щоправда рідше. Зате контактуємо, засоби зв’язку сьогодні це дозволяють. У будь-який час можемо здзвонитись і порадитись щодо певних речей. Як у них, так і в мене багато єпархіальних справ. У них це семінарія і Зарваниця, в мене не менше заходів у Коломиї, на яких я завжди стараюся бути, бо вважаю, що поки свічка мого життя горить, я маю світити, а не диміти. От тому ми стараємось не тратити жодного дня, аби він собі просто так пройшов».
Проте про духовне зерно у часи атеїстичного підпілля, кажуть, пам’ятатимуть довго, адже його сіяли саме монахи-студити.
«У час атеїстичного режиму всі старалися йти до о. Порфирія. Він мав надзвичайно впливовий авторитет. Як щось не ладилося в селі, то люди могли ходити по судах, але слово монаха для них не потребувало апеляції. Не раз бували труднощі і між сусідами за межу, часом чоловік вдома мав незразкову поведінку, і тоді жінка каже: «Я іду скажу Порфирію». Після цього все ставало зразу на місце. Крім нього, був ще о. Михайло Косило, який мав у Дорі підпільну семінарію. Другу таку семінарію мав о. Василь Семенюк, теперішній митрополит», – каже єпископ Василій Івасюк.
«Ввечері приїхав – рано від’їхав (сміється). В мене ще там є мама, тому, стараюся собі якийсь один день зробити вихідний, щоб провідати її», – говорить про свої приватні відвідини рідного села владика Василій, котрому до Дори найближче.
І, звичайно, під час розмови із владикою Василієм Івасюком ми не могли не запитати, що ж відіграло важливу роль у його священичому становленні. «То були розмови з духовними людьми. Я багато спілкувався з сестрою Марією, вона сама з Чортовця родом, також о. Василем Семенюком, який, до речі, має таку харизму до заохочення, – зауважив владика. – Не меншу роль відіграла і література. Пригадую, коли прочитав «Історію України» Миколи Аркаса, таку коротку, але дуже влучну, то в мене з’явилося бажання послужити нашому народові для його єдності на церковному полі. Я не йшов ні за гроші, ні за титул. Навпаки, дуже добре розумів, що, може, з часом навіть доведеться у в’язниці відсидіти. Але на цій священичій дорозі я завжди відчував присутність Божу».
Читайте також: Одну з головних вулиць Франківська перекриють у неділю. ФОТО
