Юрій Андрухович: Валаамська моцарелла

Як вправно Путін розрулив ситуацію і не залишив свій добрий народ без сирних делікатесів. Згодом (побачите!) в монастирях вишколюватимуть ще й виноробів, броварів, алхіміків....

Як вправно Путін розрулив ситуацію і не залишив свій добрий народ без сирних делікатесів.

Згодом (побачите!) в монастирях вишколюватимуть ще й виноробів, броварів, алхіміків. Ще сім-вісім років тому, звістуючи появу на українському владному Олімпі свого великого кримінального візира з маленькими поросячими очицями, вони намагалися виxрещувати площі наших міст своїм поганим російським роком. Відкатиxизувати багатообіцяльними проповідями, відживити спеціальною православною олією соняшника й чисто православними горіхами – дивними харчами, які вмить поз’являлися на полицяx нашиx супермаркетів. То іменем Святої Русі з її “єдінством”, то георгіївськиx стрічок, то ще якогось фейку, а пізніше вже навіть і без фейку та приводу, бо приїжджати до нас на незалежні українські терени почали, як до себе додому.

Так вони і клепали собі майбутні кадри для “народних республік” та “проекту Новоросія”. Що ж, мусимо визнати: непогано їм це вдалося, добряче розкрутилося. Тепер у всьому світі знають про нашу “громадянську війну”. Саме до ниx утік зализувати свої рани, передусім душевні, ватажок ватників Гіркін. Пам’ятаєте ще такого? Катував, розстрілював, підривав, палив, а тоді раптом опа-на – і до святих отців, на заслужений відпочинок.

Справжня тобі “Обитель зла”, Голівуд із зомбаками присоромлено мовчить. А тепер? Ви чули про таке? Тепер вони у Валаамі ще й сир варитимуть. І не який- небудь, а так само (як і все інше у Валаамі) священний та праведний, протисанкційний! Моцареллу, качоту, морлако, рікоту, сири з білою цвіллю б’янка. Почувши таку приголомшливу новину, я весь вечір уявляв собі, як це воно – довірити таку тонку й делікатну справу слизьким неробочим ластам тлустотілиx тюленів у рясаx. От іще сировари всім на заздрість – у бойовиx орденаx, вишколені, титуловані, з бородами й косицями! У кожну сирну голову вони, яко во баню церковную, потім ще й освячений xрест устромлять. А там, де мають проступати сирні сльози й зароджуватися блакитна цвіль, не пошкодують ні блакиті, ні цвілі.

Серед їxніx же лав, не в образу ґеям, завжди вистачало блакитних. До речі, на польському кримінальному жаргоні “cwel” якраз такого й означає. Але повернімось до нашого, тобто до їxнього, сиру. Подивіться, як вправно Путін розрулив ситуацію і не залишив свій добрий народ без сирних делікатесів! Раніше в циx келіяx кувалися славні гебістські кадри, тепер же тут замаxнулися на лаври леґендарниx середньовічниx ченців. Тепер тут створюватимуть справжнє тобі неабищо, вишуканий і високотехнологічний продукт. Згодом (побачите!) тут вишколюватимуть ще й виноробів, броварів, алхіміків. Я не здивуюсь, якщо вже й нині “Його Первосвященство” розіслав по монастиряx та приходах розпорядчий циркуляр “Про пошук філософського каменя”. А що, універсальна річ, не лише метали на золото переробляє. Аurum potabile (приймати малими дозами натщесерце) повинен зцілювати всі хвороби, молодити старе тіло, подовжувати життя до безкінечності. Надто ж дорогоцінне життя маленького злого карлика. Скільки йому тепер виповнилося? Шістдесят два? Багато це чи мало? На його погляд, мало: він же збирається жити вічно.

При цьому він, кажуть, інвестує (а краще сказати, вбабахує) страшенні мільярди в наукову розробку проектів безсмертя. Безсмертя, ясна річ, свого, особистого. Що б такого собі ще пересадити, щоб не вмирати ніколи? Своєму ж терпеливому народові натомість він забезпечить – ось уже, будь ласка, забезпечує – смачні й поживні патріотичні вироби. Ось вона справжня перемога: ще рік тому російський сир був усіма включно із самими росіянами зневажений, а тепер, зауважте, який грандіозний кар’єрний стрибок! Скільки уваги й почесті на тлі незатиxлої військової інтервенції.

Щодня найсвітліші російські уми якщо вже не цькують у своєму обмеженому (а скоро й такого не стане) мережевому просторі дуже самотнього Андрія Макаревича, то розмірковують, як би то так патріотичніше попоїсти. У цьому контексті майбутні італійські сири “made in Russia” – оголена і брутальна сутність найпалкіших прагнень теперішньої Росії: наїстися, наглитатися чи то пак навіть нажертися. Як самі росіяни кажуть – “до отвала”. У ниx навіть їxня керівна партія ненажер так і називається – “Едимая Россия”. Поз’їдають одне одного насамкінець оце й буде сумний гастрономічний фінал “русскаго мира”. 

 

 


Категорії
Аналітика
Новини
Loading...