Текст має бути в стилі “Що робити під час зомбіапокаліпсису?”, але на щастя на нас нападають не зомбі, а люди. З людьми складніше, вони ще живі. Путін жваво справляється із незадовільними відгуками у його бік із південно-східних регіонів України.
Ось так, 2 травня 2014 року, в Одессі загинуло 43 людини за офіційними даними. Чи варто це обговорювати? Так. Чи допоможуть нам у цьому закордонні “памошнікі”? Ні. Чи можемо ми самі зробити із цим щось? Так.
Чисто теоретично, бо практично я не можу нічого зарадити, можу сказати одне. Якщо брати планетарний масштаб, Путін – це одна маленька цятка на безкрайних просторах Раісі. Себто така сама людина як і ми, правда із трохи більшим задом, себто тилом. Багато “бодігартів”, що віддано служать “Расійськаму народу” понасправді теж, шматки м’яса. Із цього виходить, що їх всіх можна просто трохи подзюравити калашніковим, та й казочці кінець.
Але є велике АЛЕ. Путін тільки у планетарному масштабі цятка на мапі, а у наших “грустних” реаліях, він цебе ще те. Отже із ним розправитись буде складніше. Я уже думала, що якщо б скинутись по 10 гривень із кожного, хто ненавидить Раіську владу, то можна замовити кілера, чи там випустити в’язня-вбивцю, що і так пожиттєво би сидів, заплатити йому ці гроші, сказати, що за Хутін Пуя він отримає ще й квартиру для родини чи тощо. Та й дати калаша в руки. Але ж ні, ми народ адекватний. Як це ми можемо так ось просто взяти і вбити царя. Були б як Джеймі Ланістер – “царєубійцамі”, смішно було б, якщо б це ще й з-за спини зробити.
Так ось, повертаючись до баранів чи то в нашому випадку – царів, хочу наголосити, що гуманність зараз ні до чого, коли помирають наші побратими. Геть всі з розуму посходили, коли хочуть залишити винуватця живим. Проте ось, що я вам скажу, хай живе і бачить, як його ненавидять та проклинають.
Але це мав бути план “пабєга” чи то план “виживанія”. А тут все просто. Має бути війна. Це вже не “Врємя пріключєній”, це справжнісінька братська війна. А що роблять на війні? Перемагають і програють. Ті хто перемагає – молодці, ті хто програє – не молодці. Я пропоную нам, себто Українському Народу – перемогти. Нас багато не тільки на заході, а отже ми можемо дати відсіч тим сволотам із “руской армії”.
І так план:
1. Для того щоб перемогти, нам потрібен лідер. Отже закликаю, заклинаю, благаю, умоляю, прошу, щоб ВСІ йшли на вибори. Чергові, беззмістовні, але маємо надію, що не фальсифіковані вибори людини, якій ви довіряєте саме зараз. Не вчора чи рік тому, а саме зараз. Яка разом з вами хвилювалась за Рому, що помер 18ого, чи за Сергія, що так хотів перемоги.
2. Підтримуйте контакт із своїми друзями по всій країні. Вони і є ваша опора та надія на світле майбутнє.
Дружиш із столярем із Донецька? Подзвони, запитай як він, розкажи, що у тебе у Тернополі всі за нього хвилюються. Знаєш екскурсовода у Львові? Скажи, що на Луганщині за вікном дощ, і що ти живий. Знаєш пивовара в Чернігові? Завітай до нього в гості із гостинцем із Херсону, бо власне маєш вільний день. Пам’ятайте, що ми всі тут маємо бути єдині не тільки під час революції, але й у буденному житті.
3. Маєш родичів за кордоном? Сам живеш за кордоном? Розкажи друзям те, що тобі розповідають близькі, коли ти дзвониш на Скайпі до них в Чернівці із Італії. У тебе є шанс на те, щоб показати людям обидві сторони подій. Це має робити не ЗМІ, а ТИ.
4. Фіксуй всі порушення та не порушуй сам. Почни робити порядок у себе в голові, щоб дати можливість зробити порядок в країні.
5. Мужі – сильні і мужні, йдіть на передову. Йдіть, а за ваших дітей та дружин, ми попіклуємося.
6. Не тікайте. Зараз не час. Ви потрібні в країні, де зараз хаос і розруха. Де немає президента, де керує “царь-царєвічь”. Будьте президентом у своєму домі. Будьте вольовими та відповідальними.
Це все слова, це все тільки надруковані літери сидячи вдома, в теплі та затишку. Але я вірю, що кожен, хто хоче змінити країну – зможе.
Тримаю за нас кулаки та коктейлі Молотова.
