Пані Наталія з Підгірок — дружина священника Миколи Андибура, який провадить свої душпастирські служіння у деканальній церкві Різдва Христового УГКЦ Рожнятова.
Покої родинного маєтку Андибурів, де мешкають о. Микола, їмость Наталія, їхня мама Ольга та діти Назар і Вероніка, прикрашені образами, обставлені духовною літературою, картинами, вишивками, причепурені різнобарв’ям сакрального дріб’язку, а головно — роботами їмості Наталії. У Підгірках вона народилася, виросла і сьогодні почувається тут затишно й тепло, йдеться в публікації “Галичини”.
Колись пані Наталія мріяла стати ювеліром, але тоді це видавалося чимось нереальним. Тож, спочатку вона закінчила педучилище у Жовтих Водах на Дніпропетровщині, відтак працювала у спецшколі в Підгірках, а згодом навчалася на відділенні декоративно-прикладного мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Вона — їмость, тож доля їх з отцем Миколою, до речі, колишнім однокласником, не один рік провадила по світу.
Перша парафія священника була в Сумах, згодом — у Болехові, Нижньому Струтині на Рожнятівщині, у Голині на Калущині, а нині отець Микола служить у Рожнятові. У Болехові родина Андибурів прожила десять років і була дуже активною в житті громади. Їмость керувала недільною школою, провадила різноманітні гуртки для дітей, щороку організовувала вертепи, творила не лише сценарії дійства, а й одяг для учасників.
Наталія Андибур мріє провадити майстеркласи й у рідній парохії у Підгірках. Звісно, якщо буде на те благословення місцевого пароха.
У січні цього року пані Наталія вперше презентувала свої “солодкі” твори під час ХІ Міжнародного фестивалю 2Коляда на Майзлях” в Івано-Франківську. Медові пряники на різдвяну тематику дарували всім учасникам форуму. А сьогодні активно працює над серією пряників-писанок до Великодня. Розповідає, що, роздаровуючи свої твори людям, прославляє Христа і множить радість свята.
Їмость захопилася мистецтвом писанкарства після однієї виставки писанок у Фортечній галереї Івано-Франківська:
“Тоді подумала: а я хіба не змогла б таке створити? Адже свого часу спроба вже була, коли працювала у школі в Нижньому Струтині і провадила гурток писанкарства на гусячих яйцях у техніці писання воском. Яйця нам, до речі, привозили із сусіднього села Лоп’янки, де люди активно вирощували гусей. Ми з моєю донечкою Веронікою три роки тому навіть посіли перше місце на фестивалі писанки в Коломиї за виріб у “холодному фарфорі”. У моєму творчому арсеналі є чимало дивовижних технік писанкарства. Наприклад, техніка “монастирська”. В ній писанки робили головно монахині. Яйце обмакували в розтоплений віск кілька разів, давали просохнути, а відтак на вогні нагрівали бісеринку і втоплювали у воскове тло. Такі монастирські писанки називали ще “бісеринками”. А сьогодні для їх виготовлення використовують клей”.
Працювала пані Наталія і в техніці “точкового розпису”, коли крапка за крапкою створюється контурний орнамент. Як основу береться яйце дерев’яне, покривається білою акриловою фарбою і наводяться акрилові контури. Такі писанки я ще декорую спеціальною полімерною глиною – мініатюрними керамічними декорами чи елементами так званого “холодного фарфору”, який виготовляє сама. Дуже любить на писанках творити квіти: маки, волошки, ромашки, конвалії, цвітіння садів. А ще осягнула техніку “сухого валяння” — виготовлення писанок із кольорової шерсті.
Ще калушанка пробувала робити “фабержівки”. Для них використовує емаль і дротики, які наклеює на дерев’яну основу, тож сам виріб схожий на вітраж. У набутку Наталії Андибур — також “французьке рукоділля” — писанки, в яких використовує вишивки стрічкою.
А ідея виготовлення “солодких писанок” у майстрині Наталії Андибур народилася ще два роки тому — під час роботи у школі Нижнього Струтина. Разом зі своїми вихованцями хотіли здивувати і себе, і шанувальників писанкарства. Так з’явилися спочатку різдвяні глазуровані пряники з карпатськими святковими мотивами. А до основи додавали імбир, корицю та інші пряності. На “солодких писанках” — все їстівне, тож, можна ними не лише прикрашати великодні кошики, а й споживати.
Свої писанки воском майстриня завжди роздаровує, бо переконана, що таким чином дарує рідним, друзям чи близьким окрайчик сонця, а також вірить у народну мудрість, що любов пануватиме у світі до тих пір, поки люди писатимуть писанки. А починає писати свої твори їмость Наталія Андибур завжди в один і той же час – 21 березня, у день весняного рівнодення. А ще це день народження народної майстрині. Може, тому й творчість її така сонячна й тепла.
Читайте також: На Великдень в Івано-Франківську сталася пожежа: рятували та евакуйовували людей. ФОТО
