Тиждень, що минає, був просто перенасичений політичними подіями.
В Україні пройшли вибори, починає формуватись нова Рада, а за нею і уряд. На політичний небосхил піднялись нові партії, а деякі старші “важковаговики” навпаки – напевне, вже назавжди покинули політичну еліту країни.
Про все це “Франківчани” вели мову з громадським діячем Миколою Кучернюком.
Хто займе лідерські позиції в новій коаліції? Хто все ж таки стане новим прем’єром та спікером і на яких умовах? Чи можливий варіант, коли Ляшко та Тимошенко перейдуть в опозицію і з’єднаються з “Опозиційним блоком”?
Не забувайте, що ми живемо в Україні, а в цій країні, як на мене, можливо все. Однак, попри іронію, ми впевнено можемо прогнозувати те, що кардинальної зміни владних обличь в країні так і не відбудеться. Отримавши перевагу над президентським блоком за результатами виборів Арсеній Яценюк твердо зафіксував свої позиції та амбіції у намірах повторно посісти крісло прем’єра. Крім того, більше ніж переконаний, що можливість дискусій з даного приводу повністю виключена. Що ж стосується посади голови Верховної Ради, то по всій логіці подій на цю позицію мала б зайти людина з оточення Порошенка. Одним з найбільш можливих варіантів може виступити кандидатура Володимира Гройсмана.
В свою чергу досить цікавим і наразі мало прогнозованим залишається питання опозиційного поля. Станом на сьогодні виглядає все досить просто: новий парламент сформувався з представників націонал-патріотичних сил і колишніх регіоналів в уособленні «Опозиційного блоку». Виходячи з попередньо озвучених заяв жодна з п’яти політичних партій, які пройшли до парламенту не мають наміру переходити в опозицію до Президента, а отже «Опозиційний блок» наразі і є тим єдиним представником, який буде відігравати роль опозиції в країні. Але таке «затишшя» буде відносно тимчасовим. Потенційно і Ляшко, і Тимошенко можуть перейти в опозицію до Порошенка. Однак, наразі такий сценарій неможливий, оскільки влада ще занадто сильна, а «Батьківщина» практично повністю деморалізована. Природним середовищем для Юлії Тимошенко завжди було і залишається протистояння з ворогом на фоні боротьби добра і зла. Наразі такого «зла», як Янукович і «Партія Регіонів» в країні немає, а отже Юля буде вичікувати саме того моменту, коли особа Порошенка дещо демонізується в очах українського народу і лише тоді «покаже свої зуби».
Що стосується «Радикальної Партії», то тут взагалі все просто: Ляшко – це маріонетка Льовочкіна і вся політична позиція цієї організації буде вибудовуватись у відповідності до змін клімату в бізнес відносинах між олігархом та Президентом. Тобто, я хочу сказати те, що «ручний песик» буде гавкати тільки тоді, коли йому про це скажуть і політика тут зовсім ні до чого.
Як Ви поясните провал Свободи? Чи можливі суперечки між франківськими лідерами партії з одного боку та Сичем і Марциньківим з іншого? Хто на Вашу думку займе електоральну нішу свободівців? І чи є у Свободи якесь майбутнє? Якщо так, то за яких умов воно можливе?
Насправді провал «Свободи» відбувся ще задовго до цих виборів. Попри гучні заяви, галаси та шоу дана політична сила не спромоглася запропонувати жодних нових рішень для українського суспільства. Постійна демагогія, популізм, корупція та зловживання службовими повноваженням більшістю представників даної політичної сили на всіх рівнях впевнено привело їх до логічного занепаду. Так сталось, що ця мить наступила саме зараз. Не маю жодних сумнівів в тому, що для ВО «Свобода» наступив повний кінець. Не дивлячись на масові явища наростання радикальних настроїв у суспільстві, які ми спостерігали впродовж року, за результатами виборів стало чітко зрозуміло, що український народ спрямував свої настрої в сторону ліберальних ідей та пошуку конструктиву. Ніхто в Україні не хоче протистоянь, як і зовнішніх, так і внутрішніх. Суспільство в надії та очікуванні реформ. Саме по цій причині домінуючі позиції в парламенті отримали «конструктивні» партії та нові обличчя в уособленні партії Садового.
Що стосується можливостей реінкарнації «Свободи», як повноцінного політичного проекту, то вони в теорії існують, але чи буде цей проект цікавий та рентабельний з точки зору інвестицій, як на мене, це малоймовірно. Епоха більшовиків минула. Схід України позбувся комуністів, натомість Галичина відмовилась від свободівців.
Поясніть феномен Самопомічі. Чи є в неї майбутнє в Івано-Франківську?
З точки зору політичних перспектив та наявності прихованого і нереалізованого потенціалу проект «Самопоміч» має всі передумови для того, щоб повторити динаміку росту електоральних симпатій в оточенні виборців, яку свого часу отримувала «Свобода». Скоріш за все, що саме цей електорат перейде повністю в категорію симпатиків даної партії. За часів України – це друга спроба появи Галицької політичної сили. Однак, якщо перші займалися популізмом на фоні патріотичних гасел, то другі обрали для себе більш прагматичний шлях, який побудований на ідеях реформування українського суспільства з дотриманням консолідуючих тенденцій. Відкинувши обмеження в ідеологічному плані, дана сила створила всі передумови для того, щоб залучити в свої ряди більш ширшу аудиторію виборців, ніж це могла дозволити собі «Свобода». Перспективи у проекту колосальні, але якщо говорити відверто, то наразі чимала доля успіху напряму залежала від самої постаті Андрія Садового. Готуючись до місцевих виборів партійний актив івано-франківської «Самопомочі» повинен встигнути запропонувати команду дієвих і публічних обличь локального рівня. Лише в такому випадку партійна організація зможе розраховувати на активну підтримку з боку виборця.
