Першим кілометровим кроком всередині урагану руйнування і загибелі України була, майже класична, «велика революція», яка призвела до втрати державного правління.
Другим гігантським кроком стало створення «тимчасової влади», абсолютно некомпетентної і яка діє всупереч реальності. «Тимчасова влада» майже завжди супроводжує «велику революцію».
Результат такої політики відомий з досвіду багатьох країн які це пережили ще десятки років тому. І в більшості – цим результатом є громадянська війна. Якщо в Югославії, Росії, Єгипті, Сирії це ставалось протягом року-двох то Україна вже майже докотилася до такого за три місяці.
Характерною особливістю цих конфліктів є їхня значна непередбачуваність, це відбувається спонтанно для народу, найчастіше, в кількох незалежних один від одного районах чи містах.
Першою фазою громадянської війни є втрата комунікації всередині країни, люди розвертають прийоми військової пропоганди (через зовнішній напрямок, завжди в більшій чи меншій мірі умовний) всередину, на самих себе. І оскільки до цього моменту вони звикли до діалогу, хай і мішаного з образами, їм продовжує здаватись, що говорять щось РЕАЛЬНЕ. В результаті взаємна дезінформація викликає взаємну СЛІПОТУ.
Якщо людина позичила у вас 100 доларів, а потім не повернула їх – це поганий вчинок. Якщо людина позичила у вас 100 доларів, потім вийшла на вулицю і почала кричати що ви вкрали у неї 200 доларів – це військова пропоганда. Якщо у відповідь ви заявили, що його не знаєте, це грабіжник, і він вкрав у вас 1000 доларів – це громадянська війна. (провели паралелі?)
В Україні, після зриву домовленостей з Януковичем ніхто нікому вже не вірить, навіть у випадку очевидних речей. Наприклад, в Києві повністю серйозно стверджують, що одеську катастрофу підлаштував…. Янукович (а деколи і Путіна згадують), що люди самі зайшли в будинок, забарикадувалися там і самі згоріли. В Слов’янську люди говорять про те що «київський режим» прислав карателів на бронетранспортерах давити беззбройних мирних людей і тут же вихваляються двома збитими гелікоптерами.
Дві частини України в очах один одного перетворилися в мавп-бандерівців і колорадів-сепаратистів, яких всіх треба перестріляти/пересаджати. Обидві сторони звинувачують один одного в шпигунстві і зраді національних інтересів. Говорять, що серед «бандерівців» навіть віддають військові накази англійською мовою. Ну а «сепаратисти» – це суцільні ставленики Путіна, ФСБ і ГРУ. І народ в це все вірить!
Насправді вести масштабну диверсійну роботу надзвичайно складно, та ще й в чужій країні. Диверсанти чи кіллери можуть здійснити окремий теракт (яких на території України до цього часу було дуже мало), невелика група в ворожому оточенні – безсильна, а загін з 200-от ГРУшників – це суїцид. Найбільші операції спецназу Росії закінчувались фіаско. Згадайте Норд-Ост, Беслан, мюнхенську олімпіаду, звільнення американських дипломатів в Ірані. Все дуже плачевно.
Люди цього наразі не розуміють, навіть більше, вони не розуміють, що громадянська війна це не боротьба відважних українців з сепаратистами і не боротьба хоробрих донецьких патріотів проти озвірілих бандерівців. Це все просто ярлики. Існує інтуїтивне відчуття, що «громадянська війна» це щось не зовсім серйозне, типу «лайт-версії». Як «громадянський шлюб». Насправді ж громадянська війна це найгірший тип війн, її процес затяжний та непередбачуваний, а наслідки жахливі та незворотні. Після звичайної війни все заживає і відновлюється років через 10-15. В 1960 році Німеччина була як новенька. Щоб розрулити наслідки громадянської війни – потрібно років з 50 мінімум, це ще якщо сама держава збереглась.
Професійні війни ведуться професіоналами, за багато століть люди навчились сповідувати певні військові правила та закони, ігнорування яких обертається проти тебе ж. Учасники громадянських війн цього не знають і починається жорстокий природній відбір за Дарвіном. Будь яка зайва мягкість і непотрібна жорстокість повертається смертю. А навчаються, як вижити, методом спроб і помилок.
Уявити в своїй голові такий абсурд від ФСБ і ЦРУ, що вони інсценували екшени типу Словянська чи Одеси – значить неймовірно перебільшувати вплив спецслужб на хід подій. Тим більше в ІНШІЙ державі! Зрозуміло що в Україні є групи іноземних інформаторів, можливо, якась кількість військових радників, стратегів, інструкторів, загонам може надаватися технічна та грошова підтримка (гроші до речі дуже невеликі, бо в такій справі великих і не треба). Зрозуміло, що йде дипломатична підтримка Києва та Донбасу з сторони НАТО і РФ. Але українцям пора зрозуміти, що по великому рахунку це МИ САМІ. І шпортаємось один за одного.
Коли українці кидали коктейлі Молотова в людей на Майдані, вони щиро не розуміли що роблять і до ЯКИХ наслідків призведуть масові заворушення на фоні багаторічної економічної, політичної і культурної кризи. Точно так само опоненти майданівців почали вдягати шоломи і розливати бензин в пляшки, щиро не розуміючи, а що тут такого? Люди ж он в Києві робили. Потім вони продовжили розмовляти один з одним так само, як і розмовляли до того, хоча в руках вже були саморобні гранати. Потім, крім гранат і кийків, в процесі обміну думками появилися автомати, гвинтівки, потім вже бронетранспортери, пзрк і кулемети. Найстрашніші сцени в Словянську і Краматорську, це коли люди з ніжками від табуреток, а то і голіруч, з продуктовими сумками, кричать на спецназ, який сидить з кулеметами на бтр-і. В людей немає відчуття що це противник, який прийшов їх вбивати. І самі солдати також ще не розуміють що відбувається. Але далі все піде (вже почало йти), за законами звичайної статичної ймовірності. Штовхнув – впав – вистрілив. Спочатку вискочить хтось і почне кричати про бандерівців-вбивць, показувати сраку і крити матом. У відповіть «чмяк». Людина впала. Встане його товариш: «Та ви… , та ви оху*ли» – «чмяк». Терій «Хлопці, та ви дійсно…» – «чмяк».
З іншої сторони: «тітушки», «провокатори», «колоради», «ватніки», «раби», «алкашня» – «чмяк», «чмяк», «чмяк». І через місяці 2-3 розмова вже буде такою: – «Чмяк». – «Чмяк». – «Чмяк-чмяк». – «Чмяк-чмяк-чмяк-чмяк». – «Чмяк». – «Чмяк». – «Чмяк-чмяк». Аж на цьому етапі люди поступово почнуть поважати один одного – як противників. Як німці і росіяни називали один одного «Фріц» та «Іван».
Коли «бандерівці» і «колоради» перетворяться в очах один одного просто в противників, зявиться можливість правильних переговорів. Тому що вони будуть вестись на фоні горлогризтва на телебаченні і корчення рож, а не на фоні «чмяк-чмяк-чмяк». Те ж стосується міждержавних відносин. В Україні (та й в Росії) якось непомітно проїхали станцію розїзду, але за інерцією продовжили добродушне бубоніння хохол-кацап. При чому якщо росіяни, проїхавши, вже майже затихли, то українці продовжили, висовуючи задниці з вікон свого потяга. Добродушністю тут і не пахло. Поступово ситуація дійде до «чмяк-чмяк-чмяк» (вже доходить).
Взагалі, учасники громадянської війни сприймають відношення до себе з сторони світу в КРАЙНЬО спотвореній формі. Нещасним громадянам здається, що вони є учасниками світової трагедії, континентальних масштабів. І ціла земна куля повинна їм допомагати, звичайно ж день та ніч плакати над іспанськими, російськими, югославськими, сирійськими та іракськими подіями. Все це дійсно так. Громадянська війна це крах, національна трагедія. Для громадян цієї країни. Але навіть для найближчих сусідів це проблема зовнішня і «жарт», який різко ослаблює сусіда, дає шанс поживитися за його рахунок. Якою була реакція на громадянську війну в США найбільш цивілізованих і культурних країн світу? Правильно, ліберальна Європа одразу ж підтримала рабовласницький південь, французи зібрали експедиційний корпус і вторглись… в Мексику. «Нічого особистого, старік».
В Іспанії співали пісні про інтербригади, які допомагають іспанським демократам і про антикомінтерновський пакт, в Росії вели громадянську війну при всесвітній підтримці інтернаціоналу та союзників по Антанті, а реально…. Реально сусіди ліниво підкидали дрова в вогонь і отримували преференції.
Доходячи до обкатки нової військової техніки на спинах нещасних югославів чи іспанців. ОСЬ що таке громадянська війна. Країна перетворюється в полігон, а його громадяни в піддослідних кроликів. Громадянська війна це укус королівської кобри, свято закордонної дипломатії.
Люди не правильно розуміють саму суть дипломатичної діяльності. Їм здається, що дипломати це добрі слідчі. А насправді – навпаки. Добрі слідчі – це генерали. Чесні, порядні люди, які виходять на сцену в момент істини. Дипломатія ж – перманентні і брудні торги ПІД ЗАГРОЗОЮ ФІЗИЧНОГО ЗНИЩЕННЯ. Справа може бути окутана в десять шарів, але середина завжди така. І дипломатія це не «давайте жити в мирі», а передсмертні слова дона Карлеоне своєму сину: «Коли я помру, до тебе підійде хтось з близьких людей і запропонує організувати зустріч з сусіднім кланом. Це зрадник – вали його і починай війну.»
Жах в тому, що Україна зараз лежить безпорадною, але її рятувати нікому не вигідно. Вигідно підтримувати стан безпорадності. Звичайно ж, сильно не вливаючись, а, повторюсь, ліниво підкидаючи дрова. Якщо в Києві рахують що доблесні війська НАТО ставитимуть під загрозу саме існування своїх країн через сумнівні українські преференції, це політична наївність. Так само наївно очікувати, що РФ висуне танкові війська в Донбас і вступить в лобову конфронтацію з західним світом. Ні. Що одна, що інша сторона очікуватимуть ЗРУЧНОГО МОМЕНТУ, який може виникнути через кілька місяців, а то й за рік-два цього балагану. Якщо на днях, чудом одужавша Тимошенко танцювала на рахунок дурака Путіна, який потрапив з Кримом в дуже не зручну пастку, яку Юлька ж і поставила, то Путін (якщо це не феноменальний простак, що не схоже) спокійно почекає рочок-два, поки вона приповзе до нього з натурально вирваним оком: – Дядя Путін, допоможи! – Юлічка, що з тобою то зробили, горе яке! ..,Але наразі українці горді.
Гордими ми будемо до моменту сепарації. Сепарація ще не відбулась, громадянська війна ще не почалась. Почався ПРОЛОГ громадянської війни. Коли з Харкова їде потяг місцевих ультрасів – фанатиків в Одесу і спалює там 40 місцевих продонецьких активістів. А потім тихо, вночі розїжджаються по своїх харківських квартирках і пишуть на фейсбуках: «полёт колорадского жука с 7 этажа», «гори-гори ясно, чтобы не погасло», «кому шашлык из майских жуков». Часто ПІД СВОЇМИ ПРІЗВИЩАМИ.
Чи є в українців шанс на просвітлення, який дозволить проскочити станцію пекла на шляху до істинної національної ідентичності і дійсно національної держави? Невеликий шанс є. (невеликий вже тому, що незалежність це завжди страждання і горе – якщо цю чашу мине сучасне покоління, то з неї питимуть діти та внуки)
По перше, західняки і східняки люди настільки різні, що їм важко знайти один одного. Дивовижно, але факт. Різна історія, різний темперамент, різні побутові звички. Західняки – це народ живодерський, здатний до довгої, виснажливої польської підлості. Яку ми в 20-30-ті роки повернули проти самих же поляків. Це численні побутові підйоби, бойкоти, побої в провулках, єхидне кепкування і подібні «підліткові витівки». Характер бандерівців шліфувався на польських вчителях, яких свідомі лицарі доводили в українських ґімназіях. Виходить що напівполяки знущались над поляками за те що вони напів Вся ця погромна машина при прямому бойовому зіткненні розсипається в різні сторони.
На сході ж живуть вже не напівполяки, а напівросіяни (як їх називають – малороси). Це народ лінивий, на своїй хвилі, зовнішньо пасивний і добродушний. Зовнішньо. А коли мова заходить про серйозний конфлікт такі люди впираються і стоять , буквально, на смерть, навіть коли не праві.
Тому активне зіткнення відбуватиметься як партія пінг-понгу з бетонною стіною. «Западенцы приихалы, западенцы уихалы». З Словянськом західняки морочаться вже місяць і кричать про безліч спецназівців російського ГРУ. А там – звичайні роботяги, пенсіонери, шахтарі, які дійсно, збили два гелікоптери. (такі ж як в Франківську захоплювали ОДА та палили СБУ, стояли на блок-постах і т.д. …ТАКІ САМІ звичайні люди). Ось як воно насправді.
З всіма бронетранспортерами і бойовою авіацією київська влада у Словянську нашкрябала за місяць менше, ніж за ОДИН ДЕНЬ в Одесі. Тому що коли справа про муки беззбройних, розбої, грабіжництво то тут «проукраїнські псевдопатріоти» перші. І в публічній перепалці він теж завжди перекричить і переобразить східняка. Але коли все дійде до справи, то тут в західняків починається забіг на далекі дистанції. Цим хабігом і була вся військова історія галичан починаючи з першої світової війни. Погроми, допити, розстріли і каральні експедиції – так, військові дії – ні. Тобто «словом і ділом» не вийде. В одних «слово» в інших «діло».
Думаю тому Україна і протрималася 23 роки без серйозних конфліктів. Люди один одного не могли знайти.
І це ж пояснює дивовижну легковажність західняків. Вони думають що на Донбасі та в Росії живуть такі ж поляки, які, якщо відбити першу атаку, розбіжаться в різні сторони, а для москалів перша ж поразка – причина для наступної розмови. Львівяни думають, що 50 трупів в Одесі обговорюються сімями загиблих так: – Ех, провчили нас. А треба було туди лізти? Сиділи би тихо вдома, нічого б не трапилося.» Так само думають і про сімї загиблих жителів Словянська та Краматорська. Це велика омана, розмови йдуть і будуть йти на зовсім інших тонах. Вугілля сірником не запалиш, але якщо запалиш то воно горітиме довго та яскраво.
Наразі, через невідповідність національних темпераментів воно розпалюється повільно і ще є шанс мирно розійтись. Відносно мирно.
Інший фактор – це росіяни. В українців нікого немає, як не соромно це визнавати, але ми поки що світові сироти, на сирітстві і побудували всю національну міфологію. Дійсно, русинів в «Лодомерії» пресували до степені гоніння як мормонів, але на сході жили не так. Після зради 1991 року росіяни «образились» і з часом образа наростала. На відомій вже стадії вона досягла злорадства. Але в східняків величезна кількість родичів, друзів та знайомих з Росії, а останні події зробили підхід росіян до українців диференційованим. Вони зрозуміли що українці різні і міра їх відповідальності за те, що коїться з країною – різна. Іншими словами – східнякам є куди втекти в разі чого. В Росії їх зустрінуть як, «бедных, но родственников». А от західнякам тікати нема куди. Не в Польщу ж. Тобто в сходу є все таки лоббі і по мірі росту національних тенденцій в РФ воно буде наростати. Може дойти до стадії російських добровольців і вже дойшло до стадії «термінової допомоги». Якщо почнеться масова різня, великий шанс що Москва введе війська на територію України. Польща, Словаччина, Угорщина не допоможуть, навіть якщо в Львові робитимуть герлянди з Яценюків-Турчинових.
Думаю зараз найбільш далекоглядній частині української еліти та інтеліґенції стало зрозуміло, до якої ж ступені був важливим слабкий, обмежений президент Янукович. Який, в свою чергу, саме завдяки власним не найкращим якостям, був компромісною фігурою, яка хоть якось зберігала національну єдність і вносила порозуміння між сходом та заходом. Хоча б ще років на 10. А там вже, сучасні випускники та нове покоління якось би один з одним домовились. Навіть просто на рівні існування дуалістичної Австро-Угорщини.
Тепер поїзд пішов. Але шанс запобіганню СПРАВЖНІЙ громадянській війні ще зберігається. Щиро бажаю Всім українцям уникнути цього жахіття. Насправді для цього потрібно не так багато.
Колись читав Толстого, який написав «Смерть Ивана Ильича». Іван йшов по рівній дорозі, впав і захворів. Викликав лікаря, лікар його оглянув і почав довго розповідати про легені, стравохід, печінку і т.д. В один момен Іван Ілліч зрозумів, що мова йде не про печінку, легені, чи стравохід, мова йде про життя і смерть. ЙОГО життя і ЙОГО смерть. Якщо українці зрозуміють, що справа зараз не в виборах, не в членстві ЄС, не в Путіні, Обамі, не в кредитах МВФ, не в державній мові і навіть не в житті і смерті, а просто смерть з косою прийшла по їхню душу, то шанс «залишитись живими» ще є. Людина смертна, а народ може жити довго.
Не вимикайте здоровий глузд.
анонім
