У 2003-му році «прибережну зону» (тобто будівлі вздовж вулиці Національної Гвардії (з колишньою будовою спортзалу, яку вже на даний момент знесли) передали місцевому олігарху Бахматюку.
При цьому, будівлі Бахматюку продали разом з людьми. В цих ніпівзруйнованих будинках, які не обслуговуються жодною комунальною установою, в нелюдських умовах, роками живуть українські офіцери, їхні дружини та діти.
А в Україні насправді немає армії. І ті пацани, які щодня гинуть на сході нашої держави, в зв’язку з недолугою антитерористичною операцією, гинуть саме тому, що в нас немає армії.
Українці – нація пацифістів. При цьому наш пацифізм заходить настільки далеко, що ми готові продати власну армію. Будь-кому… За шеляг…
І я не є виключенням.
Я вітав відмову України від ядерної зброї…. Я завжди був прибічником відміни обов’язкової військової служби. І чого я, та такі, як я домоглися. Лише того, що Україна виявилася безсилою перед зовнішнім агресором.
В наше виправдання може говорити лише те, що ми ніколи не могли собі уявити, що Московія знову нападе на нас.
Сьогодні я мав пробігтися по старим військовим частинам Івано-Франківська. Швидше, навіть по місцям, де вони були, бо за 23 роки Незалежності, військові частини повільно, але наполегливо, ліквідовували, продавали, обмінювали.
Яскравий приклад Івано-Франківська військова частина Р-9560, що знаходилась на вулиці Національної Гвардії.
Насправді, я ніколи не міг собі уявити, що дієслово «продати» буде настільки прикладне до військової частини на вулиці Національної Гвардії. Там просто продали гуртожиток а якому живуть сім’ї українських офіцерів місцевому олігарху Олегу Бахматюку.
При цьому, свого часу наїхали на івано-франківського підприємця Тараса Виноградника – це він, мовляв, скупив військову частину і всіх вигнав.
Але, виявилися, що це не відповідає дійсності.Вся «прибережна зона» (тобто будівлі вздовж вулиці Національної Гвардії (з колишньою будовою спортзалу, яку вже на даний момент знесли) належить місцевому олігарху Бахматюку.
І все б нічого (ми ж бо звикли, що олігархи у нас купують все що хочуть), але штука в тому, що будівлі Бахматюку, повторюся, продали разом з людьми. В цих будинках живуть українські офіцери, їхні дружини та діти.
Я вжив слово «продали»? Ні, насправді ніякого продажу не відбулося. В 2003 році між Бахматюком і місцевою владою був заключний «Договір міни». Згідно цього договору за 67 квартир (сирець) Бахматюк отримав Палац Потоцького, Будинок офіцерів і ряд будинків (разом з мешканцями) на вулиці Національної Гвардії.
В той же час ТОВ «Маодот» Тараса Виноградника, якого звинувачували в тому, що він купив територію згаданої військової частини, передало в житловий фонд міста 173 квартири. При цьому не сирець, а під ключ.
Але місцева влада чомусь вирішила, що Бахматюк більш достойна кандидатура, щоб відкусити шматочок міста.
І тепер нормальні українські громадяни перебувають в стані проданих людей. І нікого з місцевих депутатів це не гребе.
В цьому нічого дивного. Депутатів ніколи не гребла доля тих, кого продають.
