Оксана Василів з села Росільна Богородчанського району створює «українські барбі».
Така цікава ідея виникла у мисткині ще коли вона вела гурток художньої обробки шкіри у місцевій школі, де вона працювала вчителькою. Разом з дітьми вони вирішили зробити щось цікаве для районного конкурсу.
У нас була мета – придумати щось оригінальне, щоб виграти цей конкурс та зробити щось таке, чого б не було у інших. Тому ми захотіли українізувати барбі. В основу ми взяли звичайну ляльку, а щоб робота стосувалася нашого гуртка, то одяг ми робили не лише з тканин, але й зі шкіри, – каже пані Оксана.
Разом з дітьми вони зробили декілька перших ляльок. В процесі учні опановували нові техніки обробки шкіри.
Тоді 3 ляльки, які були на тему осені, зайняли у районному та обласному конкурсах перше місце. Після цього ляльки вирушили на конкурс до столиці. Там вони отримали також призове місце.
Після того я вирішила продовжувати їх робити на різні свята та подарунки. І в той момент в мене знайшовся перших покупець – посадовець з Богородчанського району. Він побачив мої роботи на одній з виставок та придбав декілька ляльок для подарунків різним делегаціям, – розповідає мисткиня.
Серед усіх ляльок в українському стилі була одна «полячка». Її попросили виготовити на замовлення. Декілька ляльок пішли на благодійність, а одна навіть поїхала до Португалії.
Я не раз пробувала їздити з ними на різні виставки, конкурси, фестивалі. Проте продати ляльки за адекватну ціну важко. Люди хочуть купляти таку ляльку, як звичайну заводську не враховуючи роботу, матеріал. В магазинах – промислова штамповка, а мої ляльки – це вже як витвір мистецтва, – каже жінка.
За весь час прикарпатка створила близько 20 ляльок.
Процес створення кожної ляльки починається з ідеї, придумується образ, щоб це не була просто лялька-україночка, а мала щось особливе. Кожна робота – унікальна і має в собі певні елементи притаманні або регіону, або порі року чи стихії.
Ляльок в синьо-жовтих кольорах у мене було близько 5, але кожна лялька має свою модель одягу, вони неповторні. Це ніби колекція одягу від дизайнерів – в одних тонах та в одному стилі, але кожна модель має щось своє.
Основа кожної україночки – звичайна лялька. Її одяг мисткиня викидає і починає творити.
Спочатку робиться каркас з картону, щоб пишне плаття мало форму. Після цього на ньому робиться розмітка деталей. Деколи для деталей потрібно робити викрійки. Потім зі шкіри та тканини вирізаються заготовки. Тканинні елементи додатково обробляються на швейній машинці. Лише після цього починається монтаж. Переважно спочатку кріпляться деталі з тканини, а потім вже зі шкіри.
Після цього починається найцікавіше – декор. Це моя улюблена частина. Інколи деякі деталі потрібно розфарбовувати акриловими фарбами, оскільки шкіра немає широкої палітри кольорів і не завжди можна знайти потрібний відтінок. У цій роботі все починається з найбільших деталей і закінчується найменшими. Робота фактично є ювелірною.
На створення однієї ляльки йде повноцінний робочий день, а деколи навіть більше. Лялька не ігрова, вона більш сувенірна, тому одяг нез’ємний.
«В першу чергу, це моє улюблене заняття від якого я отримую задоволення. В кожну ляльку я вкладаю не лише час та кошти, але й здібності, фантазію. Це моя частинка душі. Коли людина щось створює з душею, то це завжди маленький відбиток її сутності, уподобань.
Оксана Василів розповідає, що одним з чинників створення ляльок саме в українському стилі стало те, що вона дуже любить стиль «етно». Ще з університетських років серед стилів різних країн та часів до душі припав саме український.
Окрім ляльок жінка пошила дві весільні сукні, в яких використала мотиви місцевої вишивки. Моделі суконь сучасні, лише доповнені українськими мотивами.
Окрім того у жінки є багато різних робіт зі шкіри: сумочки, наплічники, головні убори.
Читайте також: Франківців кличуть на толоку прибрати Вовчинецькі гори
