Маршрут польсько-чехословацьким кордоном 1920-1923 рр. від полонини Кукул до полонини Козмеска відомий карпатським авантюристам. Ним лякають, його криють матом, його боготворять і просять не чіпати. В кожному разі долають шлях лише кіборги, серед яких без синців не обходиться ніхто.
“Лічені особи пройшли його повністю, без спокусливих обходів вітровальних ділянок збоку. Однак навіть цей вусмерть завалений деревами маршрут приваблює немало туристів, адже це прямий (насправді дуже горбатий) шлях з Кукула на Говерлу”, – ділиться у соцмережі активіст Юрко Гудима.
В 2008-2010 рр. тут масово висихав ліс, після чого потужний вітровій звалив значну частину сухостою на землю. Смерека має слабку кореневу систему, і сама по собі не є вітростійка, лише в лісовому масиві. Освітлену від дерев ділянку за рік-два захопила малина, яка виростала тут до 3 метрів висоти. Її нижні задерев’янілі стовбури тяжко рубати навіть мачете. Кожні два роки (малина ― дворічна рослина) стовбури відмирають, і під ногами залишається тяжкопрохідний мікроліс.
Вершина 1299 м №8. Знимок Гугл за 2011 р.
Як доведе пізніший підрахунок прорізаних лише товстих дерев, на найбільш заваленому відтинку від 9 до 8 стовпа ― понад 300 стволів. Більше третини з них мають діаметр > 50 см. У привершинній ділянці крутизна схилу ― 45 градусів з маленькими ділянками до 50.
«Маршрут» з боку Кукула на вершину №8 станом на серпень 2020 р. мав такий вигляд
Після прорубки мачете малини «маршрут» відкривав під собою багатоярусні завали сухостою, іноді по 3-4 стовбури перехрест один на одному.
Вершина №8 у 2016 р.
“Радянські земледіли не стали нічого вигадувати і провели по старому PL-CS кордону межу Закарпаття та Івано-Франківщини. Пізніше по своєму боці прикарпатці створили нацпарк, а закарпатці ― біосферний заповідник. Межа ― це юридично нейтральна територія, «демілітаризована зона». Легально рубати ліс тут законом заборонено. Як офіційним лісогубам з лісгоспів, так і «перевертням» з ПЗФ, в цих місцях ласувати нічим. Вітровали ніхто не любить, бо це не діловий ліс, а «дрова». Починається «футбол» між відомствами, як часто в державних структурах буває. Ліс сохне і падає”, – йдеться у дописі.
На межі юрисдикції. Цього разу Верховинський ДЛГ і ДЛГ «Гуцульщина». Світлина Руслана Романюка
Протягом липня-вересня цього року прикарпатські активісти власними силами відновили маршрут.
“Практика доводить, що доглядати за одним маршрутом набагато легше ніж за цілим масивом вкупі, по якому відчайдухи пробивають кожен свою стежку. Ми зустрічали пластикове сміття в таких нетрях, де тяжко повірити у здатність великих істот тут пересуватись. І сміття було немало. А лісові мешканці ― це перші клієнти прорізаних стежок, вони моментально освоюють нові коридори для добових чи сезонних міграцій. Ми виявляли на свіжопрочищених ділянках стежки сліди ведмедя, кабана, лисиці, оленя, зокрема, на Брадульському райштоці (однойменний заказник) та інших природних коридорах, які створені понад 100 років тому”, – підсумовує Юрко Гудима.
Читайте також: На Коломийщині у ДТП постраждало двоє людей. ФОТО
