Кореспондент журналу Time Саймон Шустер поговорив з представниками “Вовчої сотні” – козацького формування, що діє в Східній Україні на боці сепаратистів. Чотири бойовики незалежно один від одного назвалися вихідцями з Кубані – отож по докази російського втручання “далеко ходити не треба”, йдеться в статті.
Нерегулярні військові формування стали провідниками “нового російського методу ведення війни, що здійснюється за допомогою бойових націоналістичних угруповань”, пише Шустер. Козаки брали участь у військових операціях і раніше – наприклад, 2008 року в Грузії. Але, здається, вперше вони виконують “не тільки допоміжні функції”, зазначає він.
“За кожного вбитого козака ми вб’ємо сотню їхніх людей. І не просто вб’ємо, ми повернемо їхні тіла в мішках їхнім матерям”, – заявив Шустеру член “Вовчої сотні” на прізвисько Водолаз. “Ми існуємо з 1990-х, – розповів командир формування, справжнє ім’я якого – Євген Євгенович Пономарьов, а кличка – Батя. – Ми зібралися, організувалися і стали вирушати добровольцями туди, де була загроза російському православ’ю, православним вірянам або інтересам Російської імперії”.
Під керівництвом Пономарьова на сході України воює і Олександр Можаєв, він же Бабай. “Ми вирішили завоювати ще трохи історично російської землі”, – пояснив він дії своїх соратників. За словами Можаєва, для таких, як він, на російському кордоні “діє вільний коридор”. “Вони мені навіть паспорта не проштампували”, – повідав кореспондентові Можаєв, якого в Росії розшукують як підозрюваного в погрозах убивством. “Так і запишіть: немає ніякої України, – пояснив Можаєв. – Є тільки російські прикордонні землі, а що після (більшовицької) революції їх прозвали Україною – що ж, ми це непорозуміння виправимо”.
“Все це вказує на причетність… різних гілок російської влади – починаючи від прикордонників і закінчуючи Радою у справах козаків при президенті РФ – до кампанії “Вовчої сотні”. Але довести, що російський уряд недвозначно відправив цих бійців воювати в Східну Україну, буде складно, – вважає Шустер. – Як членам нерегулярної воєнізованої організації прямі накази від російських збройних сил їм не потрібні, не кажучи вже про санкції на участь у цьому конфлікті від російського парламенту. Та все ж, якби Кремль не схвалював їхніх дій в Україні, він легко міг би покарати їх за російськими законами. Пономарьова, наприклад, могли б викреслити з кремлівського офіційного реєстру козачого ополчення, що позбавило б його можливості отримувати від держави заробітну плату… Крім того, в листопаді російський парламент прийняв поправку, яка забороняє “участь у збройних формуваннях на території інших держав… з метою, що суперечить інтересам Російської Федерації”. Ця поправка мала перешкодити громадянам Росії брати участь у громадянській війні в Сирії. За порушення цього закону передбачається тюремне ув’язнення терміном від 5 до 10 років. Проте дії “Вовчої сотні”… інтересам Російської Федерації, напевно, не суперечать”.
У статті розповідається про історію виникнення “Вовчої сотні”. За даними Шустера, загін з такою назвою заснував 1915 року полковник царської армії Андрій Шкуро. Після революції 1917 року його розпустили, сам Шкуро втік до Європи. У роки Другої світової війни він був поставлений на чолі Козацького кавалерійського корпусу в складі Вермахту, а після капітуляції Німеччини виданий британцями СРСР і в січні 1947 року страчений за вироком суду. Через півстоліття монархічна організація під назвою “За Віру і Батьківщину” подала запит про реабілітацію Шкуро, однак Верховний суд його відхилив. Отож, міркує Шустер, “з погляду російської держави, засновник “Вовчої сотні” все ще є нацистським військовим злочинцем”. Попри це козаки механічно повторюють за кремлівською пропагандою, стверджуючи, що “воюють з “фашистами”, які прийшли до влади в Україні”, підсумовує він.
Переклад InoPressa
