В круговерті подій та різких змін ми і не встигли помітити, як мимоволі промайнув рік з часу спалаху громадської непокори на Майдані.
За весь цей час країна пережила колосальні потрясіння: повалення владного режиму, трагічні загибелі, війну, героїчні протистояння, розбрат та національну єдність. Цей рік для більшості українців став переломним моментом у їхньому житті. Впродовж 20 років наша країна спала і потопала в багнюці від непрямого впливу окупанта. Але нарешті відбувся перелом. Відбувся збій, як в геополітичному, так і в історичному процесі. У своєму прагненні змін та досягненні гідних стандартів життя український народ обрав проєвропейський вектор тим самим сказавши ні діючій владі та представникам бандитського режиму, які повністю корумпували усю діючу владну вертикаль.
Але насправді все відбувалось не так просто і наразі ще й досі не помітний кінець або логічне завершення розпочатих процесів. Чи не вперше за стільки десятиліть, що проминули Україна вмилася кров’ю своїх дітей, синів та чоловіків. Чи не вперше українське суспільство не побоялось ризикнути власним життя задля досягнення кращого життя, задля збереження країни, задля мирного майбутнього наших дітей. Кожна домівка, кожен погляд був сповнений надії на зміни та краще життя. Впродовж кровавих лютневих подій стало чітко зрозуміло, що вся доля країни перебуває виключно в руках простих людей, а не політиків. І те, що сьогодні ми маємо Україну – це заслуга кожного з нас, заслуга тих людей, які не побоялись і вийшли на Майдан, які ціною власних зусиль підтримували і продовжують підтримувати українську армію, яка чомусь була покинута владою напризволяще.
Читайте також: Місцеве самоврядування повинне слугувати для громади
Не даремно кажуть, що українці є дуже терпеливий народ. Так, ми вміємо терпіти і пробачати, але яка ціна нашого з Вами терпіння? Ми вірили у вибори Президента, ми чекали обрання нового Парламенту, але на превеликий жаль за весь цей час в країні так і не відбулося жодних позитивних змін: крах економіки, знецінення національної валюти, відсутність реформ, зубожіла армія, розквіт корупції та повне нехтування ідеалами та переконаннями Майдану. Товариство, проминув рік, а ми й досі не почули прізвищ винних у побитті та знищенні людей на Майдані. Ми стали свідками прийняття законів про люстрацію та боротьбу з корупцією, але так і не побачили ефективності цих законів в дії.
Прикро, але в країні нічого не змінилося: даішники, як брали, так і беруть хабарі, податкові перевірки і надалі приходять з «таксами» до підприємців, а свідомість усіх дозвільних установ так і залишилась на тих самих дореволюційних позиціях. Найбільш болючіше вражає те, що значна частина тих людей про яких я висловився вище також виходила на Майдан і кричала на все горло про революцію гідності. Скажіть тоді мені будь ласка за які ж цінності ми тоді боролись?! І заради чого і кого герої віддали своє життя?!
Висновок: «Революція гідності» ще не завершилась. А зміни, першочергово, повинні відбуватися в кожному з нас. Вірю і переконаний в тому, що нашій країні доведеться пережити ще не один Майдан.
Як не прикро, але злочинну систему ми не подолали. Представники бандитського режиму вкотре пройшли в парламент, а серед них є безпосередньо ті люди, які приймали особисту участь у розчленовуванні країни та прислуговуванні окупанту. Колишня система все ще жива. Вона вдало переформувалася, добрала нових облич, назв та знамен і вже повністю готова до контратаки. Щоб уникнути цього нам треба відійти від політики компромісів та колуарних домовленостей. Президент був зобов’язаний найти в собі волю і підвести до кримінальної відповідальності всіх тих, хто був причетний до злочинних дій проти власного народу з числа представників Партії Регіонів, всіх тих, хто зраджував країну і всіх тих, хто заробляв мільйони на розкраданні армії в той час, як патріоти і герої віддавали своє життя за Україну.
Здавалося б все просто, але чомусь цього не відбулося. І вже вкотре ми бачимо бандитів при владі, але під новим образом псевдо опозиції. Наразі, всі ті вибори, що відбулися були потрібні їм, а не нам. Ми так і не отримали реформ, а взамін на їх відсутність ми стали свідками брехливої стабілізації курсу долара, зростання цін та вартості комунальних послуг. Завдяки інфляції кожна сім’я стала не просто бідною, а зубожілою щодня балансуючи на межі виживання. Проте, нам й надалі продовжують брехати і говорити, що все добре. Вибачте за цинічність, але все це мені ще більше починає нагадувати славнозвісне «покращення», а ніж шлях стабілізації та реформ.
Українці,ми вже вкотре з Вами залишились на одинці зі своїми проблемами. І майже кожен тепер починає розуміти, що ми навіть і на мізинець не наблизилися до євроінтеграційних процесів, стабілізації, чи досягнення їхніх стандартів життя. Як не прикро, але швидких змін не буде. Хочеться вірити, що новий Парламент буде хоч трохи кращий чим попередній. Але наразі на нас чекають нові дії: треба кардинально змінювати всю владу на місцях, робити прямий тиск на владу з вимогою впровадження реформ і вимагати дієвого законодавства. Досить говорити про люстрацію – настав час діяти. Кожен хто скомпрометував себе своїми діями, чи вчинками повинен бути покараний і відсторонений від займаної посади, і байдуже хто це, чи чиновник, чи депутат. Нам і країні потрібні ті закони, які будуть діяти. А ефективність дії цих законів залежить виключно від політичної волі представників влади і Президента зокрема. Якщо ми не помічаємо змін, то можемо з впевненістю сказати, що в країні нема мудрої влади, в країні панує корупція і процвітає старий режим.
Сьогодні нам вже нічого боятись. Ми занадто дорого заплатили за свою свободу і не вправі пробачати будь-якому посадовцю його бездіяльність, халатність, чи популізм. Україна і її народ кров’ю вибороли своє право на гідне життя. Тому закликаю владу схаменутись, бо ми невдовзі знову вийдемо на Майдан!
P.S. Герої не вмирають! Вони вічно житимуть в наших серцях і ми будемо гідні Вашого подвигу.
Україну – не зламати! Слава Україні!
Микола Кучернюк
