Дорога до колишньої військової частини починається під горою у селі Міжгір’я, що на Богородчанщині.
Вузька стежка тягнеться прямо по крутому схилі аж поки не виходить до колишнього паркану частини. Раніше великими плитами було огороджено всю територію, але зараз по периметру можна побачити лиш кілька плит, які нагадують, що заходити сюди було “суворо заборонено”, пише “Місто”.
Відомо, що ця військова частина в період Холодної війни забезпечувала радіозв’язок СРСР із країнами Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія та Чехословаччина). Кодований сигнал із Москви по кабелю передавався сюди, тут він оброблявся і вже далі через радіоефір надходив до кожної з країн організації. Згідно з умовами договору, у разі військової агресії проти якоїсь із країн, усі інші мали якомога швидше прийти їй на допомогу.
Одразу за входом видніються громіздкі закинуті гаражі. Зараз вони виглядають трохи моторошно. Споруда обросла деревами та мохом. Там не залишилось нічого крім бетону, на ньому видніються сліди від автогену – після 2000 року люди розрізали ним величезні металічні двері, щоб розтягти їх звідти по шматкам. Частина оперативного реагування мала по декілька входів з двох сторін, гарно заасфальтовану територію довкола та коротку дорогу до казарм, де жили військові.
Всього декілька метрів вище знаходиться сам бункер. Зараз він більше нагадує покинуту печеру з чотирьма входами і з кожним роком ситуація погіршується. Над земляним насипом легко помітити вентиляційні шахти та основи від чотирьох тридцятиметрових металічних вишок, самі ж вишки давно зрізали та розтягнули. У заглибленнях під основами кожної вишки видно отвори десятків каналів, через які колись виходили кабелі з глибин бази.
Тепер споруда є фактично аварійною. За нею, звичайно ж, ніхто не доглядає, дверей там нема, а отже і зайти туди можна без проблем.
Одразу при вході стає трохи лячно… Всього за метр від входу в коридорі на підлозі розкидані документи, які вочевидь хтось допитливий витягнув зсередини. Документи всі датовані. Деякі навіть ще з 1983 року з підписами військових. Без хорошого ліхтаря іти далі неможливо, там немає жодного вікна, багато поворотів, кімнат та розвилок, легко заблукати.
Всередині – на нульовому поверсі споруди – одразу кидається в очі, що з неї видерли все, що було можливо: метал, меблі і навіть проводку, розміри якої просто вражають. Зв’язок там абсолютно не ловить. Ще десять років тому тут можна було побачити і великі резервуари для води та палива, частини вентиляційної системи, столи, та навіть трохи техніки.
Періодично на стінах видніються надписи, які вказують на виходи або на вольтаж. В двох кімнатах залишились сліди від гіпсової звукоізоляції.
З нульового поверху є вихід на нижній, підземний. Проте спуститися туди без драбини чи іншого спорядження неможливо, сходи теж розібрали. Дивлячись з гори можна помітити, що там вода. Кажуть, що ця частина має чотири поверхи вниз (на це вказують надписи на стінах вказують та розповіді місцевих, які там бували) і там можна було пересидіти ядерний вибух чи хімічну атаку.
Серед людей шириться думка, що на нижніх поверхах була цінна техніка або генератори, які не змогли витягнути, коли розформовували частину, тому їх затопили.
Приблизно за 20 хвилин ходьби від частини оперативного реагування знаходяться колишні казарми, які уже більш скидаються на руїни. Величезна територія з житловим корпусом, гаражем, складами, колишнім КПП та банею. Навколо все заасфальтовано та чітко розплановано.
Колишня житлова будівля, яка зараз абсолютно без даху, має три поверхи. В правому крилі знаходився спортзал. Всередині кімнати та сходи завалені цеглою, все промокло та гниє. Загалом місце чимсь нагадує Чорнобиль, все таке ж покинуте та занедбане. Проте на стінах помітно надписи «відвідувачів», які захотіли залишити після себе якийсь слід.
Про те, що тут ще бувають люди, вказують ще сліди від вантажівок та купи свіжозрубаних колод, які лежать на території. З лівого боку від корпусу знаходиться великий гараж, а точніше те, що від нього залишилося. Позаду за парканом заховалася невелика баня та озерце.
“В період розпаду, приблизно з 2003 року, спочатку частина була ще діюча. Військові стояли на КПП з собаками та не пропускали сторонніх. З часом ситуація з охороною погіршувалася і люди почали по трохи все розкрадати, різати. Там було дуже багато чорного і кольорового металу. На початку все було “по трошки”, але через декілька років люди тягнули уже все, що могли”, – каже місцевий житель Сергій Підгурський.
Всього за 15 років частину розграбували повністю. Від колишньої військової величі залишились одні руїни, які тепер слугують лише розважальною атракцією для сталкерів та туристів. Волога, вітер та вандали завдали споруді непоправних змін. Для порівняння ми відшукали фото десятирічної давнини, щоб ви змогли порівняти масштаби руйнування.
Фото зроблені в 2009:
Фото зроблені в 2020:
Читайте також: Прикарпатці можуть взяти участь у конкурсі на здобуття премії імені Лесі Українки