При регулярному аналізі стану економіки України можна помітити, що з кожним разом перелік проблемних питань розширюється, і кожна проблема стає дедалі дорослішою.
Охоплені революційної ейфорією і цілком зрозумілим бажанням змін, на початку року ми прийняли базові рішення, які виявилися помилковими – перехід до плаваючого курсу й інфляційне таргетування.
Ці речі абсолютно несумісні з перехідною економікою, вони навіть теоретично не можуть бути здійснені в таких умовах. При цьому вони були сприйняті Нацбанком в абсолютно примітивному розумінні – «Ми не втручаємося в те, що відбувається».
У таких економіках, як наша, курс був ціновим якорем. Застосовувати плаваючий курс у кризових умовах абсолютно неприйнятно. Так само й інфляційне таргетування – це доля розвинених і перегрітих економік. Ми ж, перебуваючи в кризі, взяли один і другий інструмент за основу.
Чим це загрожує. По-перше порушується ціновий баланс. Плаваючий курс, не маючи підстав для зупинки, пливе доти, доки населенню та бізнесу не стане страшно або вони не зможуть працювати. Кожна гривня, на яку девальвує національна валюта, відрізає, робить банкрутом якийсь сектор економіки. В кінці цього процесу, на вершині піраміди, яка поступово просідає, залишаться тільки експортери. Але поодинці вони не зможуть забезпечити всю інфраструктуру держави, тому у підсумку теж програють.
Плаваючий курс став спусковим гачком і спровоковані ним процеси руйнують фінансову систему. Щойно до цього процесу крім банків та бізнесу підключається населення, він неминуче набуває психологічних мотивів і до власне економіки вже не має відношення і не контролюється. Кожен, хто отримав вклад із банку, прагне його доларизувати, а курс від цього зростає ще більше. 120 млрд були видані населенню. При цьому Нацбанк не поставив жодних перепон з перетворення їх у валюту. З банківської системи вони перекочували під подушку.
Наша нація за п’ять років перетворилася на націю рантьє. Всім дуже подобалося отримувати 25% річних. За п’ять років пасиви зросли на 70%, а активи на 30%. Тобто половина грошей йшла на погашення попередніх боргів. Фактично, будувалося «МММ». Але піраміда росте тільки на підйомі. Для економіки в умовах спаду – це неминуче банкрутство. Плаваючий курс обрубав внесення грошей у банки та обвалив піраміду. Вся банківська система перетворилася на банкрута.
Сьогодні в коаліційному меморандумі влада офіційно заявляє, що ми застосовуємо метод інфляційного таргетування. Інфляційне таргетування – це дорогі гроші і відсутність кредитування у банківській системі. В умовах, коли класична девальвація захищає внутрішній ринок і дає можливість для його зростання, ми робимо гроші дорогими, а кредити – недоступними. Саме тоді, коли внутрішній виробник потребує підтримки, у нього немає жодних ресурсів і можливостей. Геноцид економіки, як він є.
У нас і так немає мотивації для роботи у реальному секторі. Адже ми звикли отримувати на свої гроші 20-25%, нічого при цьому не роблячи. Ми втратили власний бізнес і в нас немає галузей які протистояли б імпорту. Ми досягли зубожіння населення вдвічі і збільшення імпорту товарів, без яких уже не обійтися, бо вітчизняні аналоги відсутні. Таким чином нам нічого не дала ця девальвація, яка, по ідеї, могла б вирішити багато проблем. У всякому разі, так знову ж таки прогнозували представники влади на початку року.
Давайте серйозно приймати те, що у нас сталося. Все дуже погано. Потрібні екстраординарні заходи, звичайного інструментарію вже не вистачає.
Нацбанкові зараз складно діяти. З одного боку, він оголосив про політику плаваючого курсу й інфляційне третирування, це ліберальна модель, впливати на яку можна лише м’якими методами – рівнем відсоткової ставки, рівнем рефінансування. Ці методи підійдуть лише для мирної економіки. Тобто Нацбанк бере інструменти з ліберальної економіки і застосовує їх в умовах, у яких вони не працюють.
Тому чекати від Нацбанку того, що він все виправить, не можна. Він сам цю кашу заварив, хоч і нарікає на уряд.
Уряд, безумовно, теж є в чому звинувачувати. Наприклад у тому, що Україна п’ять років жила не по кишені. Заробляючи 100 млрд проїдала 112. Ми вважали, що на 12 млрд на рік маємо право жити краще. Ми гуляли, а розплачуватися доводиться зараз.
Ми дуже своєрідно ставимося до того часу, який нам відпущено в економіці. Ми чекаємо то виборів парламенту, то формування Кабміну, то траншу МВФ… і нічого не робимо. Щоправда, треба визнати, що у рамках існуючих механізмів НБУ вже мало що може вдіяти.
Джерело:forbes.ua
