Традиції святкування Різдва різні не лише в кожній країні, а й у кожному населеному пункті. Ба більше, звичаї святкування зимових свят відрізняються навіть у кожній родині.
Одні Святвечір розпочинають із куті, інші нею завершують трапезу. В деяких сім’ях дідух ставлять на найпочеснішому місці – на столі. В інших – ховають його під скатертину. Проте без дідуха, куті та колядування не обходяться свята в жодній українській родині, тому важливо знати значення та походження цих незмінних атрибутів Різдва.
Директор Львівського державного обласного центру народної творчості й культурно-освітньої роботи Роман Береза розповів, що дідух – це язичницька традиція, бо він є матеріальним символом, а не духовним. У давнину дідух робили з останнього обжинкового снопа. Цей сніп обв’язували перевеслом і навколо нього відбувалися цілі ритуальні дійства. Вважали, що дідух, який ціла громада принесла до пана у двір, символізує завершення осіннього трудового циклу. З останнього обжинку люди також робили собі дідухи додому. Його вважали оберегом від усього негідного та злого, що може трапитися впродовж зими. А наприкінці зими дідух спалювали. Оскільки в язичників новий рік починався 1 березня, саме тоді й палили цей оберіг.
Увесь час дідух стояв на покутті біля найважливішої ікони, а під час Святого вечора його забирали від ікони і ставили в центрі стола. Традиція виставлення дідуха на Святвечір, 6 січня, збереглася і досі, незважаючи на те, що вона є язичницькою.
У вечір перед Різдвом на стіл, як відомо, ставлять 12 страв. Роблять це не випадково, а на честь 12 апостолів, які прийшли на прощальну вечерю із Христом. Ця вечеря є першою в зимовому циклі й обов’язково пісною. Такою ж вона має бути на Василя, 14 січня, і перед Водохрещем, увечері 18 січня.
Серед страв на столі обов’язково мають бути узвар, кутя та хліб. Решту господині готують на власний розсуд, але важливо, щоб усе було пісним: без м’яса, молока, яєць та жиру, тільки на олії.
Після вечері йдуть колядувати. Зазвичай колядують хлопчики, бо вони, як вважали, приносять удачу. Роман Береза розповів, що колядки і щедрівки – це два пласти календарних пісень, які збереглися винятково в традиції українців. Є різниця між колядою і колядкою: колядка – різдвяна пісня народного походження, яка прославляє народження Христа, а коляда – це церковна пісня. Щедрівка – це язичницька традиція. У текстах щедрівок багато є про першу ластівку, про плуг, який оре поле, тощо. Там переважно весняна тема, бо, як уже йшлося раніше, язичники зустрічали новий рік 1 березня.
Другого дня, на Різдво, ходить вертеп. Молодь перевдягається в Ірода, пастухів, Янгола, Чорта і навіть Смерть. У перекладі слово «вертеп» означає печеру, в якій народився Ісус. Тобто це є відтворення театральною мовою дива народження Христа. Часто вертеп називають Вифлеєм, бо саме там його започаткували.
Вертеп традиційно складається із двох частин: біблійний, академічний ярус, до якого входять Йосиф, Діва Марія, народжений Христос та царі, які прийшли віддати йому шану. Інший ярус цього вертепу – це світські персонажі, яких додумали люди. Це є жид, воїн, чорт тощо. Нині вертеп часто набуває політичного забарвлення, вводять персонажів із сучасної історії, тому у вертепах цього року можна буде побачити Януковича, Азарова, Захарченка та інших.
На другий та третій день після Різдва Церква вшановує тих, хто причетний до народження Христа. Зокрема, 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці та святого Йосифа Обручника. У давнину вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що народила Спасителя, та віддати їй честь як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.
9 січня вшановують пам’ять святого Степана. Він перший після Христового вознесіння віддав життя за Христа, тому має почесний титул першого мученика.
Джерело: vgolos.com.ua
