У цей день бійці “Правого сектору” свідомо перевели протистояння на Майдані з мирного у силове русло, вивівши тим самим ситуацію з глухого кута. Після цього про ПС почув весь світ.
Це було не екстремізмом, а народним повстанням. Екстремісти хтось чи повстанці, визначається лише поведінкою народу: екстремістів народ боїться, а повстанців масово підтримує. Не просто молоді хлопці у масках кидали каміння і “молотови” у “Беркут” – а тітки і навіть гламурні дівчата виколупували для них цю бруківку, а старенькі бабусі – божі кульбабки приносили тару для коктейлів Молотова.
Ця масова підтримка означала, що для силових дій не рано і не запізно, а саме час.
Всі, хто були на Майдані в ці дні, пам’ятають, як усе було. 16-го приймаються драконівські закони про заборону ходити у великих шапках, 19-го, в неділю, на найближчому вічі, “офіційні” лідери Майдану виявляються неспроможними щось цьому протиставити, бо твердо знають, що треба за будь-яких обставин залишатися толерантними. І тоді наступає зоряний час тих, хто роками твердо вірив, що доля Вітчизни не кулуарними договорняками вирішується.
З особистих спогадів – все було як завжди: я й гадки не мала, що буде щось іще, крім віча, тому на початок найцікавішого в мене були майже розряджені фотоапарат і камера. Але я знімала. Знімала на мобілку, розрядивши два запасні акумулятори. Увертаючись від каменюк, бігала під арку, в будочку охоронця стадіона “Динамо” (тоді вона ще не була спалена), і хвилин по 15 підзаряжала там фотік. Потім виходила і знімала знову. Сказав би мені хтось тоді, що через два з половиною місяці я поїду на війну…
Страшенно надихалась газом, бо газ іде вгору, а я була останньою, кого хлопці зняли з даху автобусу перед тим, як його палити. Кашляла потім до кінця березня.
Як не дивно, зараз, після восьми місяців на фронті, ці спогади майже не втратили яскравості. Сьогодні – рівно рік життя у стані війни.
Як шалено пролетів цей час, і скільки всього змінилося. Ви пам’ятаєте, як важко було на Майдані добути бронежилет-“троєчку”? А звичайну радянську каску? Як хлопці екіпірувалися – хто на що спромігся, і були схожі на персонажів з якихось фантастичних фільмів? Зараз, дякуючи людям – тим самим, які тоді допомагали Майдану, а зараз вивозять на собі фронт – у нас якісне військове спорядження, про яке ми роками на вишколах могли тільки мріяти. Ще трохи – мабуть, і зброї буде достатньо.
Того дня люди відчули себе Нацією у розумінні єдиного організму, поділились на фронт і тил і навчились злагоджено працювати – ще не знаючи, як скоро це знадобиться вже не для форс-мажорної зміни влади, а для війни народної, священної війни (с). Як тоді, 19 січня, Майдан остаточно почав жити своїм життям, не звертаючи уваги на своїх “офіційних” лідерів – так і сьогодні звичайний народ захищає свою Вітчизну, відверто ігноруючи найвище керівництво держави з його “договорняками”.
Українська самоорганізація увійде в історію.
Автор: Олена Білозерська
Джерело: Франківчани
