Є небагато поштівок із видами Станиславова, випущених краківським видавництвом «Салону польських художників». Напевно, кам’яниця на розі Липової та Гіллера (Шевченка й Гординського) чимось вразила митців, якщо вони вирішили її увіковічити. Художники мали добрий смак, адже це чи не найгарніший будинок кварталу. Чий він був?
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
На початку ХХ століття інженер Ізраель Штернгель споруджує прибуткову кам’яницю на вільній ділянці Лисецького передмістя. Дату побудови (1903) можна побачити на фасаді, під балконом. Забудовник не забув і себе любимого, прикрасивши балконну решітку монограмою з літерами «І» та «S», тобто власними ініціалами. Польською прізвище власника пишеться як «Sternhell».
Стислий архітектурний опис звучить так:
«Будинок Г-подібний у плані, в стилі еклектики з елементами бароко і класицизму, є важливою містобудівною домінантою. Триповерховий з підвалами і високим, з лучковими вікнами, цоколем, цегляний отинькований, п’ятивіконний по фасаду від вул. Шевченка і шестивіконний від вул. Гординського з вікнами на заокругленому розі».
Ззовні будинок пишно декорований. Тут і ліпнина у вигляді лев’ячих голів та велетенських морських раковин, стрункі колони з коринфськими капітелями*, строгі трикутні фронтони і ще багато чого. Штернгель чудово розумів, що чим гарніший будинок, то більшу орендну плату можна вимагати. Взагалі то був не дурний хлопець: народився у Станиславові у 1863 році, закінчив Віденську політехніку, відділ інженерії. Цікаво, чи всі інженери могли дозволити собі збудувати кам’яниці?
Від 1931-го будинок належав єврейському купцеві Шапіро. Через 10 років Шапіро опинився в гетто, а кам’яницею зацікавився український книготорговець Петро Самоверський. Він обіймав посаду голови «Союзу батьківських кружків» і у вересні 1943-го ініціював тут відкриття «Домівки учня».
У споруді передбачалось проживання і харчування 800 учнів місцевих українських шкіл. На першому поверсі розмістилися їдальня та кухня, на другому – адміністрація, бібліотека і читальний зал, на третьому – музей і зал глядачів.
Усе це свідчило про те, що «Домівка учня» не була банальним гуртожитком, а значним центром виховання української молоді в патріотичному дусі. У листопаді того ж року заклад відвідав голова Українського Центрального Комітету, професор Володимир Кубійович, який прибув із Кракова. Це відомий вчений, який, будучи в еміграції, прославився виданням 11-томної «Енциклопедії українознавства».
Після війни будинок знову став житловим і нині має адресу Шевченка, 30.
За Австрії кам’яниця виглядала майже так само, як і зараз. Єдиною суттєвою відмінністю є наявність кованої огорожі з масивними кам’яними стовпчиками. Шкода, що її розібрали, хоч у такий спосіб розширили пішохідну зону. А ще на перехресті, зліва від дороги, видно водяну помпу. Сьогодні їх, здається, взагалі у місті не лишилось.
Зверніть увагу на велику липу перед наріжними вікнами. Коли вона з листям, то повністю затуляє балкон і надійно маскує монограму Штернгеля. На поштівці 1909 року є маленьке деревце. Може, то воно? Хоча теперішня липа на столітню щось не дуже виглядає.
А ще зверніть увагу на дальній план. Нині позаду кам’яниці Штернгеля стоїть польська чотириповерхівка, споруджена у 1930-х. Приблизно на тому місці колись була садиба Льотрінгерів та хатинка Хани-Двойри Вермут. 28 вересня 1868 році саме там смажили повидло – «мармуляду». Смажили настільки активно, що спричинили пожежу, під час якої згоріли 260 будинків, тобто чверть міста. З легкої руки Юрія Андруховича цю пожежу інакше як «мармулядовою» не називають.
* Капітель – верхня частина колони, що бере на себе навантаження від вертикальних балок перекриття
