Поставивши питання про свій особливий, винятковий статус, Донбаський регіон зробив фатальну помилку: примусив мільйони українців задуматися – чи й справді Донбас настільки важливий, прибутковий і конче необхідний, щоб диктувати умови цілій країні? На превеликий подив Донбасу, відповідь на це питання виявилася негативною. І простого виходу з патової ситуації вже немає.
За двадцять з гаком років Незалежності представники Донбаського регіону або контролювали владу у всій країні, або принаймні у себе вдома. Ніколи там не було умовної «київської» влади, навіть у «помаранчеві часи»: чого вартий хоча б той факт, що тамтешню «Нашу Україну» очолював Арбузов. У результаті з Донбасом сталося те, що стається зі спільнотами, де немає притоку нової крові – звиродніння. Історії відомі випадки, коли маленька спільнота жила тільки в своєму колі, одружуючись між собою, дуже швидко це призводило до генетичних проблем – і починали народжуватися відсталі й скалічені діти. Щось подібне у політичному, ментальному сенсі відбулося з Донбасом.
Для патріархального регіону, який у цілком кримінальний спосіб виплекав собі «Батю», страшною травмою стала ганебна втеча Януковича. Ті, що десятиліттями кричали про незламність Донбасу, про те, що «Донбас не поставиш на коліна», з жахом виявили, що їхні «вовки» дають драла в мокрих від страху штанях. Політична однорідність і замкненість створили в регіоні ситуацію «випаленої землі» коли звідти пішла одна влада, іншої просто не знайшлося. Тому найкращою метафорою сьогоднішнього Донбасу є безголів’я – і в сенсі політичному, і в сенсі відсутності банального розуму й мудрості.
У цій ситуації треба було тихенько сховатися й мовчки чекати, поки народиться нова верхівка, нові лідери. Найгірше, що можна було зробити – дати право виступати від імені регіону кримінальним покидькам. Втрати Донбасу шалені – уявіть, наприклад, що у вас є актив, скажімо, завод вартістю сто мільйонів. Після виходу на вулиці сепаратистів і дестабілізації його вартість впала втричі, і тепер становить приблизно тридцять мільйонів. Та й то ніхто зовні його у вас не купить, бо остерігатиметься небезпечного й чужого місцевого середовища; купити його можуть тільки донецькі, яким теж зараз непереливки. Тож якщо вчора ви були на коні, то сьогодні – втративши ринки збуту, тверду валюту, робочу силу – ви залишаєтеся ні з чим у регіоні без майбутнього. І якщо у вас є можливість, ви звідти втечете.
Після псевдо-референдумів Росія поспішила заявити, що Донбас має залишитися в складі України. Це логічно: для чого Путіну відсталий дотаційний регіон? Якщо Донбас виходить зі складу України, то Путін втрачає важелі впливу на Київ, бо частка проросійських громадян України стане політично мізерною. Тільки з Донбасом в складі України кремлівські карлики можуть продовжувати дестабілізувати ситуацію в Україні, трясти її економікою, вимагати федералізації й – що найважливіше – блокувати євроінтеграцію. Найгірше у цій ситуації те, що руйнівну роль Донбасу зрозуміла й Україна, тож тепер усі крики сепаратистів про винятковий статус і важливість Донбаського регіону для країни зустрічає з сумішшю огиди й відрази на обличчі.
У цьому й полягає сумнозвісна і вбивча «російська рулетка» ситуації: в складі кого б не опинився Донбас, усім він принесе тільки проблеми й біди. Якщо залишиться в складі України, то загальмує й знищить її шанс; якщо відійде Росії, то стане обтяжливим і депресивним дотаційним регіоном; якщо ж стане чимось на кшталт самостійною буферної республіки, то його очікують гуманітарна, економічна й криміногенна катастрофи. Словом, нормального виходу для Донбасу вже немає – це і є класика «донбаської політичної школи»…
