Часто-густо вони суперечать одна одній та мають явно ідеологічне забарвлення. Здебільшого, в основу кожної версії закладено взаємні звинувачення політиків з різних політичних таборів, які нібито прагнуть донести думку та настрої людей, що мешкають по різних берегах Дніпра і мають антагоністичні погляди відносно подальшого розвитку держави. Частина теоретиків звинувачує у внутрішньодержавній конфронтації зовнішні фактори та впливи. Ще хтось шукає у посіяному хаосі терористів, сепаратистів та революціонерів.
Кожна з версій містить долю істини, бо напевно не існує однієї конкретної причини всіх бід, і всі вони в тій чи іншій мірі лягли в основу цієї ситуації. Але є те, що не дає нам примиритися, зупинити протистояння, те що гальмує згасання вогню, те без чого ми не зможемо поставити крапку в цій історії… На жаль, в останні роки в основу всіх меседжів виборчих кампаній лягла концепція штучної диференціації політиків на біле і чорне, що призвело у свою чергу до формування в масовій свідомості громадян чіткого розподілу усіх суб’єктів політичного процесу на «свої-чужі», а відтак сформувалися образи окремих персонажів, яких звинувачують у всіх негараздах та тих, кого відносять до касти «недоторканих» – білих та пухнастих.
Безперечно, що ЗМІ беруть в цьому основну участь нав’язуючи в свідомість людей певний імідж політика чи то політичної партії. Нас всіх спонукають вірити в те, що у випадку перемоги на виборах певного «білого і пухнастого» кандидата – наступить рай, а у випадку його програшу – голод та злидні. І чомусь всі ми, здоровомислячі громадяни на момент виборів забуваємо, що не має білих і пухнастих партій та ідеальних політиків. Забуваємо, що всі допускають помилки, обманюють та зловживають владою. Вдаємо, а можливо не помічаємо, що в кожній партії є як конструктивні, креативні люди, так і невігласи та падлюки.
За схожим сценарієм розгортається виборча кампанія і в 2014 році. Після революції політтехнологи знову поділили український народ на два табори – одні білі і пухнасті, а інші бандити та вороги України, яких потрібно переслідувати, піддавати гонінням та не допускати до влади. Непотрібними новій владі стали сотні тисяч людей серед яких: військові, працівники міліції, прокуратури, судді, державні службовці, прихильники так званих ворожих до теперішньої влади ідеологій. Інакодумців звинуватили в служінні попередній владі і зраді держави, принизивши в очах всієї країни. Сотні тисяч людей не побачили перспективи свого майбутнього через те, що їх викинули на вулицю, витерли в них ноги, піддали незаконній люстрації – ось де справжня причина конфлікту.
Все дуже просто: був на майдані – герой, не був – злочинець, думав по іншому – зрадник, працював при іншій владі – злодій. В Україні діє беззаконня і хаос. Це напевне та демократія і європейські цінності за які нам постійно кричать псевдодемократи, інакодумець – на палю… І всі мовчать, мовчать правоохоронні органи, хоча бачать явне беззаконня. Хтось прикриваючись народом і майданом вирішує свої особисті кадрові та бізнесові питання. А всі мовчать, бо бояться… Де прокуратура, де СБУ, де міліція – людей звільняють з роботи так звані «люстратори».
Виникає цілком слушне запитання – а хто це такі і згідно якого закону, якої конституції вони відкрито на всю країну кажуть – ти інакомислячий, ти нам не підходиш – геть, а прокуратура мовчить…. Людей ставлять чи звільняють з роботи купка бандитів зі зброєю в руках. Іменем якогось народу?! Щонайцікавіше, ці люди не представляють жодну легітимну владу, адже ні президентських, ні парламентських виборів в Україні ще не було. Тому це уособлення явного свавілля та безладу. Ось чому в тих регіонах де інакомислячих виявилась більшість вони пішли на заворушення. Чому там Путін має можливість реалізовувати свої плани? А тому, що люди відчули себе зайвими. Вони раді піти будь-куди чи приєднатись до будь-кого, тільки б знову відчути себе громадянами незалежної, правової держави, захищеними і потрібними. Вони хочуть, так як і решта мати право на свою власну, хоча й іншу думку та інші погляди. Вони не хочуть, щоб на них безпідставно вішали ярлики зрадників та бандитів.
Тому поки ми не зупинимо беззаконня, поки не повернемо все в правове русло, доти не зможемо навести порядок та дійти до компромісу. Люди не почнуть довіряти новій владі чи то цій чи то іншій до того часу, доки влада не почне поважати свій народ – різнобарвний, з різними поглядами, думками та переконаннями. Поки не перестане вішати ярлики і піддавати безпідставній люстрації, чинити вибіркове правосуддя та переслідування.
Пам’ятаймо – кожна дія породжує протидію. Мало писати – одна країна, потрібно ще, щоб всі жителі не в залежності від політичних поглядів відчули себе однаково потрібними, як на Заході так і на Сході, щоб не боялись робити вибір в користь тієї чи іншої партії. Адже завтра знову може змінитись влада чи ідеологія і вони знову стануть чиїмись ворогами. І пам’ятаймо країна одна, а ми всі різні, але одинаково її любимо. Ми всі українці, не в залежності від того якою мовою розмовляємо, релігії яку сповідуємо, чи партії яку обрали. І всі ми патріоти. А ті хто прийшли до влади сьогодні чи прийдуть завтра – повинні пам’ятати, що кожен з нас має право робити вибір – свій вибір, в усіх куточках України.
Слава Україні! Ігор Волощук. Громадський діяч
