Обираючи майбутнього президента 25 травня, менше за все хочеться вибрати кота, чи кішку в мішку. Окрім декларативних заяв, хотілося б знати, якими конкретними діями майбутній президент буде вести нас до “соціального раю”.
Наприклад, як наші кандидати в президенти розуміють проблему дискримінації в Україні й чи передбачають вони у своїй майбутній президентській діяльності її подолання.
Якщо говорити просто, то дискримінація – це невиправдане розрізнення людей у правах за певною ознакою. Цими ознаками можуть бути вік, стать, національність, стан здоров’я, колір шкіри, розріз очей… Цей перелік ознак невичерпний.
На законодавчому рівні в Україні дискримінація заборонена. Однак прийнятий у 2012 році закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні“, має нещасливу долю. Скільки дискусій точиться навколо нього, скільки виникає скандалів і маніпуляцій! Переважно щодо питання заборони в Україні дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, СОГІ.
То ж, як боротиметься із дискримінацією кожний із кандидатів у президенти – про це, готуючизвіт “Права людини понад усе?”, вирішили дізнатися експерти Amnesty International, Коаліції з протидії дискримінації в Україні, Євромайдану SOS, Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру громадянських свобод.
Деякі відповіді не можна читати без іронії й здивування. І, можливо, можна було б “списати” їх на зайнятість і втому кандидатів у президентських перегонах. Якби це не стосувалося кожного з нас…
Отже, відповіді деяких кандидатів.
Гриненко Андрій Валерійович
Найбільш радикальну позицію щодо заперечення дискримінації в Україні зайняв саме цей кандидат. Він стверджує: “На території України немає ознак дискримінації та ксенофобії”.
Щоб навести всі докази в спростування цього, не вистачить людського життя – стільки прикладів, звітів, фактів. Власне, і життя майже всіх українців може бути прикладом, бо кожна людина, думається, бодай раз стикалася з дискримінаційним до себе ставленням.
Зупинимось на одному аспекті.
Пан Гриненко стверджує, що “такої проблеми не існує” як дискримінація за ознаками СОГІ.
От статистика тільки одного з досліджень, проведеного правозахисним ЛГБТ-центром “Наш світ”, на цю тему. Близько 65% із загальної кількості 499 опитуваних, переважно, молодих чоловіків-геїв із великих міст України, за 2013 рік хоча би раз стикалися з проявами гомо- чи трансфобії. Найчастішими були випадки словесних чи символічних образ – 35%, протизаконне розголошення конфіденційної інформації про сексуальну орієнтацію – 24%, погрози насильством – 15%, насильство – 11%, вимагання – 7%.
Тимошенко Юлія Володимирівна
На запитання, чи є дискримінація актуальною для України проблемою і які групи людей найчастіше зазнають дискримінації, Юлія Тимошенко відповіла: “Ні за мовною, ні за етнічною, ні за релігійною, ні за гендерною, ні за будь-якою іншою ознакою дискримінації в Україні немає – усі громадяни в нас рівні й це є дуже важливим надбанням українського суспільства. Думку про нібито якісь утиски нам штучно нав’язують ззовні”.
Дивно чути від кандидатки в президенти, що дискримінація – це щось “не про нас”.
Варто пригадати, що Тимошенко була єдиною жінкою-прем’єркою в історії України і як їй же Янукович радив “йти на кухню і показувати там свої примхи“. Чи вже “забула баба, як дівкою була”?
Тягнибок Олег Ярославович
Відповідаючи на запитання щодо необхідності заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, пан Тягнибок зазначив: “Відсутні й проблеми дискримінації на побутовому рівні, оскільки ніхто не заважає громадянам визначатися із власною сексуальною орієнтацією. Більше того, українське суспільство та громадяни нормально ставляться до співіснування з людьми, які мають відмінну від них сексуальну орієнтацію”.
Заперечення цієї проблеми в сфері прав людини спростовують самі ж представники партії “Свобода”, які відомі своїми гомофобними витівками.
Так, однопартієць Тягнибока Андрій Іллєнко разом із компанією молодиків намагалися зірвати Марш рівності, що відбувся 25 травня 2013 року в Києві. Щоправда, їм це не вдалося, вони самі лиш бігали вулицями Києва в пошуках геїв.
Порошенко Петро Олексійович
Відзначився й Петро Олексійович. На запитання, які групи в Україні, на вашу думку, найчастіше зазнають дискримінації, Порошенко відповів – “українська корінна нація”. Цікаво, що це дуже співзвучно з позицією того ж Тягнибока. Та на відміну від нього, Порошенко виступає за заборону дискримінації за ознаками СОГІ у всіх сферах.
Показовою відповідь цього кандидата на ще одне запитання: “Які основні кроки ви вважаєте за потрібне зробити з метою протидії дискримінації та сприяння різноманіттю в Україні?” На його думку слід, зокрема, “створити окрему агенцію моніторингу при президентові України”.
Такий підхід до питання захисту меншин, на жаль, є традиційним, та майже… безрезультативним. Звісно, в Україні є потреба в існуванні окремої незалежної інституції, що займалася б питаннями протидії та захисту від дискримінації. Нині – це Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
Але потрібно не створювати ще окрему установу при президентові, а розширити й укріпити уповноваження Омбудсмана, або створити іншу, справді незалежну, інституцію від влади на заміну Омбудсману.
Клименко Олександр Вікторович
Найбільш цікавою є відповідь пана Клименка. Він вважає, щоб протидіяти дискримінації, потрібно: “Законодавче закріплення можливості вибору способу життя, гармонійного формування особистості, унеможливлення утиснень за будь-яких ознак – расові, національні, СОГІ”.
На жаль, відповідь лаконічна. Це теж, між іншим, характерно для програм низки кандидатів. Лиш певні ідеї – деколи оригінальні та цікаві – але не пояснено, як ці ідеї втілюватимуться.
Наприклад, чи розглядає Олександр Вікторович під “закріпленням вибору способу життя” узаконення одностатевих партнерств? Чи підлягає під “унеможливлення утиснень” вирішення питання щодо заборони будівництва культових споруд для мусульман у певних регіонах?
* * *
І наостанок. З відповідей кандидатів, складається враження, що дискримінація в Україні – це надумана проблема. Проблема геїв і правозахисників.
Чому ж тоді кожна десята рекомендація Україні від ООН у рамках Універсального періодичного огляду, УПО, вказує на проблему дискримінації в нашій державі? А за даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 15% жителів України протягом 2013 року стикалися з випадками дискримінації.
А так хочеться президента, який не тільки не дивитиметься на проблеми українських громадян крізь пальці, а й зможе запропонувати ефективні шляхи їх вирішення!..
Тож вдалого нам вбору 25 травня.
P.S. Це лише частина із відповідей, отриманих від кандидатів у президенти. Проте вони непогано демонструють ступінь “розуміння” питання дискримінації більшістю кандидатів у гаранти Конституції – Основного Закону, який, власне, гарантує рівність громадян.
Назарій Боярський, співголова Коаліції із протидії дискримінації в Україні, спеціально для УП
