Як прихильники, так і противники приєднання Криму, стали вдаватися до сумнівних історичних аргументів, деякі з яких вже перетворилися на загальновідомі міфи.
Тому історики співтовариства “Лікнеп” сворили проект “Антиміф” для розвіяння основних пропагандистських міфів та легенд про історію та приналежність Криму. Координатор проекту “Антиміф” Михайло Сендер спільно з істориками співтовариства “Лікнеп” послідовно викрили найпоширеніші міфи про Крим.
Міф 1: Крим завжди належав Росії. Цей міф про Крим, на думку експертів, найсмішніший, тому що орудують ним в більшості своїй ті, хто зовсім не знає історії. Крим був приєднаний до Росії у 1783 році, дев’ять років після того, як Росія відвоювала Кримське ханство у Османської імперії, зробивши його своїм протекторатом. До складу Російської імперії Крим увійшов в 1783 році і залишався до 1920 року з перервою на 1917 і 1918 рр., тобто 135 років. Під контролем Радянської Росії (у різних формах) Крим знаходився в 1917 р. і з 1920 по 1954 рр. з перервою в 1941-1944 рр., тобто 32 роки. Всього виходить 167 років. Навіть якщо додати 37 років перебування Криму у складі УРСР (1954-1991), то в сумі набирається 204 роки – невеликий, по суті, термін , а без “українського” періоду взагалі сміхотворний. Монголи управляли Кримом 202 роки (1239-1441), Кримське ханство існувало на півострові 342 роки (1441-1783), а Візантія контролювала Крим взагалі більше 650 років (з 530-х рр. до 1204) “.
Міф 2: Крим – споконвічно російська земля. “У Криму буквально все пронизане нашою спільною історією і гордістю”- заявив Путін. Є й ті, хто вважає, що Крим – споконвіку українська земля. І це є
Міф 3. І те, і інше, не має нічого спільного з дійсністю. “Лікнеп” пише: “Ніякого постійного слов’янського населення в Криму ні в давнину, ні в ранньому середньовіччі не було – відсутні будь-які археологічні або письмові джерела, здатні підтвердити цю теорію. Слов’яни-купці і слов’яни-невільники фіксуються на півострові не раніше XI-XIII ст. Це, строго кажучи, визнавали навіть у пізній радянський період. Росіяни стали становити помітну частину населення півострова тільки в другій половині XIX століття, а в більшість перетворилися лише в XX столітті. Як видно з головної праці з демографії півострова – книги Я.Водарского та ін. “Населення Криму” – росіяни з кінця XVIII століття і до 1850 року становили 5% (± 1%) населення, а до 1858 року їх стало 12% з лишком . Лише до 1897 року росіяни стали складати третину населення Криму (і все одно татар було більше), і тільки до 1917 їх стало більше половини. Так що “русский” Крим – продукт останнього століття.
Міф 4: Хрущов “сп’яну” подарував Крим Україні. “Ініціатором був особисто глава Комуністичної партії Радянського Союзу Хрущов … Це рішення було прийнято з очевидними порушеннями діючих навіть тоді конституційних норм. Питання вирішили кулуарно, між собою”- заявив Путін. “Лікнеп” пише: “Ніякого єдиновладдя М.Хрущова в 1954 р. не було й близько. Передача Криму – колегіальне рішення радянської верхівки. Керував радянським урядом Георгій Маленков – ідейний сталініст і противник Хрущова, він організовував фактичну частину передачі, а підписи на документах ставив формальний глава Союзу – Голова Президії Верховної Ради СРСР Костянтин Ворошилов. 60 років Крим був у складі України, і ніхто в Кремлі не оскаржував правомірності цього. Підписав же ж Медведєв з Януковичем у 2010 році договір оренди порту в Севастополі, в якому йдеться про “перебування Чорноморського флоту на території України”. Значить визнавали цю територію як таку. І в цьому, чомусь, тоді ніхто не сумнівався, поки не трапився Майдан.
Міф 5: В обмін на Крим Україна віддала Росії власні території. “Лікнеп” пише: “У російсько-українських дискусіях про історичні права на Крим, українська сторона часто вдається до аргументу, нібито півострів був переданий не “просто так”, а в обмін на певні території УРСР. Зокрема, стверджується, що це були “рівні за площею” території Північної Слобожанщини, Таганрожжя, або навіть Кубані і Ставропілля. Насправді, ніякого обміну між республіками в 1954 році не було. Українська РСР отримала Кримську область, але натомість ніяких територій Російської РФСР не передавала. За винятком Криму, українсько-російська радянська адміністративна межа остаточно сформувалася в 1928 році. Тобто, останній обмін територіями між УРСР і РРФСР відбувся за 26 років до передачі Криму. Так звані території, віддані в обмін на Крим, про які часто помилково згадують українські коментатори, можна умовно розділити на дві категорії. По-перше, це території, які реально належали радянській Україні, але були передані Росії ще в 1919-1928 роках: Білгородщина, Стародубщина (північні повіти Чернігівської губернії), Таганрожжя, Східний Донбас. По-друге, це українські етнічні ареали в межах РРФСР, які ніколи не входили до складу радянської України: Кубань, Ставропілля, більша частина Північної Слобожанщини тощо. Оскільки ці території не входили до складу УРСР, то Україна не могла їх “передавати” або “обмінювати”.
Міф 6: Севастополь = Херсонес = первинна купіль хрещення Росії. “Херсонес – це ж що? Це Севастополь” – заявив Путін у листопаді 2014 року. “Лікнеп” пише: “Дивним в устах президента Росії звучить і ототожнення сучасного міста Севастополь з грецьким і візантійським містом Херсон / Херсонес. Заснований в 529/528 рр. до н.е. грецькими колоністами з Гераклеї Понтійської (на території сучасної Туреччини), це місто проіснувало близько 2000 років, і остаточно припинило своє існування в першій половині XV століття. А ось сучасний Севастополь був заснований в 1783 році на місці кримсько-татарської села Ахтіяр (Ак-Яр), а руїни Херсонеса лише географічно знаходяться на місці пізнішого міста. В історичній науці для встановлення наступності між поселеннями різних епох, застосовується принцип безперервності традиції, чого між Херсонесом та Севастополем не спостерігається. У будь-якому випадку, античний і середньовічний Херсон / Херсонес ніколи не належав ні Київській Русі, ні, тим більше, Московському князівству.
Міф 7: Севастополь – “первинна купіль хрещення Росії”. “У Криму, в Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім хрестив Русь. Спочатку первинна купіль хрещення Росії – там.” Таке Путін теж заявляв у листопаді 2014 року. Враховуючи, що вищезгадане твердження було зроблено з метою виправдання закономірності входження Криму до складу Росії, впадає в очі явна непослідовність. Так, князь Володимир імовірно хрестився в Херсонесі. Але ж він був київським князем! Чому його хрещення з Херсонесі повинно виправдовувати входження Криму до складу Росії, а не України, столицею якої є Київ? При цьому, задовго до цього, княгиня Ольга хрестилася в Константинополі. Обидва ці міста тоді входили до складу Візантійської імперії. Якщо використовувати ту ж логіку, то чи не означає це, що і Стамбул повинен увійти до складу Росії (або України?) Як ще більш первинна купіль хрещення? “Лікнеп” пише: “Християнство прийшло на територію сучасної Росії багато раніше, ніж в Київ, – наприклад, на Північному Кавказі воно було поширене ще в перші століття нашої ери, і чому Володимир Путін ігнорує цей очевидний факт, залишається загадкою. Що ж стосується земель сучасної Росії у складі Київської Русі, то християнство прийшло туди не з Херсонеса, а з Києва, і ще 80 років після того у Верхньому Поволжі спалахували язичницькі повстання, які з великими труднощами придушували київські дружини.
” Між рядками цитат Путіна про Крим проглядається куди більш глобальний історичний міф про знак рівності (точніше, наступність) між Київською Руссю та сучасною Росією, з усіма неправомірними у цьому випадку територіальними та історичними претензіями.
