В Україні система побудована так, що нам не можна висовуватись. Між нами, між Україною та Європою – прірва… Нас чекає неймовірний об’єм роботи, щоб цей розрив подолати.
В чужій країні ти залишаєшся сам на сам, оскільки зовнішньо відсутні будь-які признаки нашої держави. Представники швейцарського посольства за мене переживали значно більше, ніж будь-які наші зовнішні, дипломатичні, чи економічні відомства. Досить часто виникає запитання : а чи маємо ми ту державу насправді, як таку, що здатна бути самостійним суб’єктом міжнародних відносин?
Вся відповідь лежить в тому, що ми з року в рік робимо одні і ті ж помилки. Ви запитаєте мене, а як це так і чому люди роблять помилки під час свого волевиявлення? А мабуть тому, що продовжують вірити в пусті обіцянки. Коли відсутня стабільність, кругом розруха та зубожіння, все що залишається людям – вірити в «світле майбутнє», яке обіцяне кимось. Коли людина «голодна» і бідна, вона не здатна адекватно мислити і приймати самодостатні рішення. Україна, з часу своєї незалежності, жила і продовжує жити на межі бідності і досить часто такий процес стимулювався тими ж таки політичними елітами, оскільки «бідною масою» завжди легко управляти і використовувати для задоволення власних цілей.
Зовсім інша ситуація в тій же Швейцарії, де держава виплачує соціальну допомогу по безробіттю в розмірі 3000 євро. Зрозуміло, що за таких обставин, коли людина відчуває стабільність і забезпеченість, вона не буде вірити будь-кому, а тим більше приставати на обіцянки, які не мають чіткої програми їхньої реалізації. Саме в цьому і лежать основи наших бід і послідовність помилок у власному волевиявленні. Однак, вирівняння даної ситуації, впершу чергу, залежить від тих же політичних еліт. Країні потрібні люди, політична воля яких, зможе покласти край корупції, спрямує дії держави в напрямку задоволення потреб свого ж таки народу і забезпечить всі необхідні передумови для стабільного і прозорого розвитку економіки.
В Європі, на відміну від України, в першу чергу, цінується життя людини, разом з її вадами, чи не вадами. Саме по цій причині вони підтримують стабільність, яка, скоріш за все, вже є традицією з попередньою передісторією минулих тисячоліть. Ось чому між нами, тобто між Україно і Європою – прірва. Вони цінують кожну дрібницю, а ми готові все стерти і знести до основи, не маючи жодного розуміння, а що ж робити далі.
Більшість країн Європи і зокрема Швейцарія, є країною спокою, де царює стабільність. Не даремно кажуть, що «гроші полюбляють тишу». Саме ця стабільність стала запорукою того, що чимало фінансових світових кіл надають перевагу по розміщенню своїх капіталів саме у Швейцарії.
Я реально відчув, що нам потрібно «стукати в їхні двері», бо вони про нас нічого не знають. Якщо ми говоримо про розвиток, то єдиний правильний шлях підняття економіки повинен проходити через залучення інвестицій, а не через кредити МВФ та різного роду державні позики, які ідуть на вирішення соціальних проблем, «латання дір» та погашення зовнішнього боргу. Виходячи з цього, можу сказати, що у нас нема іншого вибору, як переводити бізнес на офіційні рейки, оскільки весь світ працює «прозоро» і навіть близько не розуміє такого поняття, як «тіньова економіка».
У мене нема жодного сумніву в тому, що якщо ми не змінимось – нас просто туди не пустять і ці кроки мають залежати від поведінки лідерів, а непростих громадян.
