Одними із ключових вимог Майдану були децентралізація влади , скасування державних адміністрацій і передача управління державою на місця – виконавчим комітетам районних та обласних рад.
І начебто все правильно, тільки чому лозунги різко розійшлись з діями?! Як тільки владу було змінено, про ці гасла все більше почали забувати.
Питання децентралізації влади піднімається тільки на Сході України, з метою внесення балансу у нестабільних, сепаратистських регіонах.
А тут, на Заході, в колисці «ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ» – всі про це гасло забули. Забули з чим і заради чого виходили на демонстрації та акції непокори, забули про основні пріоритети та принципи…
Причина, швидше за все, лежить у площині відсутності бажання у так званих «революціонерів» передавати реальну владу в руки громади. Ту владу, заради якої поклали своє життя сотні українців, яка дасть можливість простим людям реально впливати на діяльність місцевих чиновників та брати безпосередню участь у процесах державотворення.
Для того, аби хоча б якось замилити очі найактивнішим українцям, так звані «революціонери» придумали віртуальні народні ради та люстраційні комітети, які не мають жодного юридичного підґрунтя, а відтак члени цих квазіутворень не можуть представляти інтереси народу та діяти від його імені.
Максимум на що вони здатні – це представляти власні інтереси та лобіювати особистий бізнес. Адже, як не крути, саме обласні та районні ради виступають офіційними представниками народу, саме їм були делеговані повноваження на всенародних виборах.
Як засвідчує нам історія, такий шлях є єдиноправильним, демократичним та цивілізованим. Але для чого «революціонерам» законний шлях, коли вони відчули силу і безнаказаність?! Для чого долати довгий і тернистий шлях виборчих кампаній, заробляти авторитет, працювати депутатом, виконувати взяті на себе зобов’язання?! Це ж довга і клопітка робота!
Значно простіше взяти зброю в руки, одягнути маски і розставити своїх людей на посади. Адже жодної відповідальності за такі дії у революційний та постреволюційний час не передбачено… От і придумали вони собі так звані «народні ради», до яких уповноважили самих себе: самі за себе проголосували, самі себе обрали і самі себе на посадах затвердили.
Як підсумок – відбулися президентські вибори, за результатами яких абсолютну підтримку громадян отримав кандидат з поміркованими політичними поглядами. Представники так званих радикальних та ультраправих сил не набрали навіть 1% голосів виборців. Дивно виходить, не маючи і 1% підтримки електорату окремі сили прагнуть представляти інтереси всього народу?!
То може все ж таки повернемо владу радам? Ми ж обирали до них конкретних людей, яким делегували всю повноту влади, а виходить так, що керують державою крикуни та самозванці!
