Успіх нового лідера нації – а з ним і всієї країни – залежить від того, чи зможе він порозумітися з Юлією Тимошенко й разом із нею на нових принципах формуватиме нову владну команду.
Загальновідомо, що Петро Порошенко не має команди. Він навіть свій виборчий штаб формував із кадрів УДАРУ. Скажемо м’яко, не найсильніших нині спеціалістів і політиків, які одразу після паралельних із президентськими виборами до Київради потрапили в поле гучного скандалу.
Виявилося, що й УДАР не має достатньо кадрів для формування навіть міського органу й змушений був залучити до своїх лав учорашні “недобитки” скомпрометованої корупцією “молодої команди” Леоніда Черновецького.
Звичайно, мова йде не про відсутність нових фахових кадрів, яких ніхто й не збирався залучати. Мова, найперше, про кадрові принципи команди Віталія Кличка, які просто розчаровують уже на самому початку його політичної кар’єри й ставлять під сумнів успіх роботи в якості мера.
І це не може не насторожити його старшого політичного партнера й новообраного президента Петра Порошенка. Адже, залучивши в президентську команду непопулярних і скомпрометованих особистостей, він на самому початку своєї кар’єри може надзвичайно ускладнити собі життя.
Але відсутність власної команди – це не обов’язково дуже погано в умовах нинішньої України. Ми добре знаємо, що практично всі старі команди в усіх політичних силах формувалися не за принципом фахової, культурної, моральної чи світоглядної ознаки – а за принципом особистої відданості. Очевидно, час був такий.
Тому оскільки Петро Олексійович не має власної команди, то й не має моральних і кадрових зобов’язань перед нею. І це добре. Інше питання: маючи талант і вміння домовлятися, на кого орієнтуватиметься пан Петро? Може, усе ж нині прийшов час шукати розумних, фахових і відповідальних людей?
Справді, як діятиме вчорашній успішний олігарх і досі не зовсім виразний державний управлінець – нині важко сказати.
В принципі, він не має ні права, ні часу діяти неефективно. Завдання неймовірно ускладнює те, що законодавчий орган країни просто необхідно переобрати. З морально-політичних міркувань. Його навряд чи зрозуміє креативний клас, коли президент опиратиметься на законодавців, котрі 16 січня тупо й безглуздо прийняли драконівські закони, що врешті й спричинили до загострення ситуації в країні.
Хоча якщо чисто прагматично, то Порошенку було б значно простіше залишити старий скомпрометований парламент, який голосуватиме за все, що запропонує новий президент. Це не зовсім приємно, але дієво.
Та на дочасні вибори Верховної Ради все ж доведеться йти. Зі стратегічних міркувань.
Інше питання: з ким він піде на парламентські вибори, і хто потенційно може стати йому реальним діловим і світоглядним партнером?
УДАР? Ситуативне й досить випадкове об’єднання, котре цементує приваблива й популярна в країні постать Віталія Кличка? Але, як бачимо, ні кадровий потенціал, ні принципи добору команди не дають підстави сподіватися ні на зростання його лав, ні на зростання його авторитету. Іще невідомо, як складеться мерська кар’єра самого Віталія Кличка, що теж відгукнеться під час перевиборів ВР.
Тому як не крути, але доведеться розв’язувати найважчу проблему й спробувати порозумітися з учорашніми опонентами.
Найперша загроза – це Юлія Тимошенко, яка вміє опонувати й здатна розчавити авторитет будь-якого політичного гравця. Особливо, коли цей гравець знаходиться при владі, і йому доводиться приймати рішення у форс-мажорних обставинах. Котрі передбачають і неминучі помилки.
Час для порозуміння з пані Юлією нині для нього дуже сприятливий. Тимошенко надзвичайно ослаблена після гучного програшу. Але не факт, що вся “Батьківщина” бажатиме дочасних парламентських виборів. Оговтавшись після президентського програшу, вони зрозуміють, що основні питання в державі все ж вирішує парламент. І не їм – найбільшій фракції – треба шукати порозуміння із президентом, а саме йому це вкрай необхідно.
Та все ж Юлія Володимирівна досить швидко зрозуміє, що в коротких термінах найближчої дочасної парламентської кампанії в час розвалу практично всіх партійних проектів саме її “Батьківщина” матиме карт-бланш. Особливо, якщо правильно розставити акценти й розумно організовувати подальші перспективи.
Перший крок до цього вона вже зробила, прийнявши результати виборів і привітавши Петра Порошенка з обранням президентом України.
Тепер логічно президенту треба зробити пропозиції “Батьківщині” й безпосередньо Юлії Тимошенко, від яких неможливо відмовитися.
А тут і стара собака зарита. Бо, як правило, усі можливі альянси починаються й закінчуються кадровими торгами. Свіжий сумний досвід формування “технічного уряду”, яким нині опікується Арсеній Яценюк, – пряме тому підтвердження.
Петру Олексійовичу добре було б нагадати й “Батьківщині”, і її лідеру про обіцянку Майдану створити уряд професіоналів-технократів, котрі в цей надзвичайний для країни час керуватимуться не принципами партійної доцільності чи поповнення чийогось гаманця, а загальнонаціональними інтересами.
Зараз якраз прийшов час підтвердити свою міру патріотизму відсутністю кадрових і бізнесових амбіцій при формуванні якісно іншої нової виконавчої влади. При тому, що саме лідери “Батьківщини” згодом цілком вірогідно можуть очолити законодавчу владу й зцементувати парламентську більшість.
Широко оприлюднена пропозиція президента Порошенка щодо організації співпраці з нинішніми парламентськими силами, і перш за все з “Батьківщиною”, може стати тією пропозицією, від якої не можна відмовитися, не понісши репутаційні втрати.
А прийняття пропозиції президента про створення такого ділового співробітництва може цілком врятувати ту ж “Батьківщину”, котра поволі втрачає молодечий драйв реформаторів і скочується на маргінес.
Отож, повторюється ситуація десятирічної давності.
Або ж Порошенко й Тимошенко створять єдину успішну команду й зафіксують це відповідними домовленостями, для чого нині є всі підстави – або повторять свій попередній досвід непримиренної й безуспішної боротьби.
І хто від цього виграє?..
Віктор Мороз, спеціально для УП
