Володимир зараз перебуває на реабілітації, де навчився ходити і не шкодує про свій вибір, зроблений ще в 18 років — стати добровольцем і захищати Україну.
Історією захисника поділилася Галицька територіальна громада.
Володимир народився 5 квітня 2004 року в Темирівцях. Вчився у Блюдниківській школі, а після випуску, влітку 2023 року, відразу звернувся до військкомату. Почав службу в 130-му батальйоні 241-ї бригади тероборони. Перші місяці проходили навчання в Десні, потім — бойові дії на сході України. Володимир служив у складі підрозділів, які боронили позиції в Лимані, Сеньківці, а згодом в Іванівському під Бахмутом.
25 лютого 2024 року, під час бойового чергування, позиції Володимира і його побратимів були знищені. Після того, як зв’язок з підрозділом був втрачений, він два тижні перебував у підвалі з важкими осколковими пораненнями. Незважаючи на складні умови, Володимир вирішив вижити, обіцяючи матері повернутися.
«Вцілілих нас було семеро. Ми заховались у підвалі якогось будинку. Я знепритомнів від множинних осколкових ран на обох ногах. Коли прокинувся, то ще два дні не міг рухатися. Так і лежав без води та їжі. Потім знайшов банку якогось протухлого варення та трохи води. Тримався на тому більше двох тижнів. Але виходу не було – треба було шукати порятунку, бо пообіцяв мамі вернутися» – говорить хоробрий юнак.
26 березня, після двох тижнів боротьби за життя, він вийшов із підвалу і, перебуваючи на межі сил, потрапив до рук українських солдатів. Попри постійні обстріли, Володимир був евакуйований тільки 2 квітня 2024 року і доставлений до шпиталю, де його чекав важкий шлях відновлення — ампутація обох ніг нижче колін та довга реабілітація.
4 червня 2024 року, за особисту мужність і самовідданість, Володимир Войців був нагороджений найвищою військовою нагородою — «Хрестом бойових заслуг». Сьогодні він живе в Івано-Франківську з коханою.
