У 2022-му на закриття зборів йшли лічені дні, сьогодні – тижні, а то й місяці. Як адаптуються волонтери, щоб підтримувати армію? І що відчувають ті, хто щодня збирає кошти на дрони, такмед та автівки та чому “втома від війни” може нам дорого коштувати.
Про це Франківчани поговорили з Людмилою Лінник – волонтеркою ГО “Громадська ініціатива Галичини”.
Невдовзі третя річниця повномасштабної війни. Як змінилася швидкість закриття зборів?
Щодо швидкості закриття зборів, то закриваються вони дуже повільно. Мені складно з чимось порівняти. Наприклад, порівняно з 2022 роком, коли ми могли за кілька днів зібрати достатньо велику суму і закрити велику потребу. Зараз на це йдуть тижні або і місяці. Це засмучує і постійно змушує вигадувати якісь нові речі для того, щоб залучити донат. Раніше середній донат міг бути 500 гривень, 1000 гривень, 2000 гривень, то зараз це може бути 20 гривень, 50 гривень, 100 гривень. І якщо тоді йшов потік донатів, умовно кажучи, 100 донатів в день, то зараз це може бути 2 донати в день або жодного. Тому динаміка, на жаль, така, яка засмучує.
Тож як вам доводиться змінювати підхід до збору донатів?
Для нас насправді не стало сюрпризом те, що донати скоротилися. Ми були до цього готові, адже така сама картина була у 2014 році, коли люди спершу дуже активно донатили, підтримували, потім воно все тихенько йшло на спад.
Ми створили волонтерську мистецьку крамничку «GIG Shop», майже на самому початку “повномасштабки”, буквально влітку. Ми почали самостійно виготовляти й продавати перші наші вироби. Прибуток із них йде на підтримку Збройних Сил. Також ми почали проводити благодійні концерти, почали проводити ярмарки, аукціони, лотереї, онлайн і офлайн. Також для того, щоб залучати якомога більше донатів, робити трішки резонанс і підключати людей більш активно до зборів. Взагалі щось вигадувати доводиться постійно, тому що люди звикають. І, наприклад, якщо раніше онлайн-лотерея могла зібрати 100 тисяч гривень, то зараз вона збирає 20 тисяч гривень.
А на труднощі натрапляєте зараз під час проведення зборів?
Суб’єктивно скажу, найбільша трудність для мене під час проведення збору – це ігнор. Розумію, коли люди не донатять з певних причин. Хтось не має грошей, хтось не хоче, хтось не довіряє, комусь набридло і так далі. Коли люди не донатять, окей, то люди не донатять. Але коли пост про збір збирає півтора лайка, чотири репости, то це дуже сильно засмучує. Бо ти розумієш, що люди просто роблять вигляд, що вони не помітили твого допису. Я розумію, з чим це пов’язано. Нам всім соромно, що ми не донатимо. Навіть якщо ми в цьому собі не зізнаємося, нам таки трохи соромно. Тому краще я удам, що я не бачила цей пост. І ця байдужість дуже засмучує, тому що іноді таке враження, що ти залишаєшся один посеред пустелі. Кричиш, махаєш руками, але тебе ніхто абсолютно не чує.
Який з каналів комунікації дає найбільше результатів у залученні коштів?
Стосовно каналів комунікації, в першу чергу це наші особисті сторінки в соціальних мережах. В нас є моя сторінка, є сторінка голови нашої організації Лесі Качурової. І як ми побачили, знову ж таки це суб’єктивно, найбільше донатів приходить саме з наших персональних сторінок. Можливо тому, що люди нас знають, люди розуміють, хто ми й довіряють певною мірою. І також, що для нас дуже цінно, ми постійно це підкреслюємо, ми постійно за це вдячні, це увага засобів масової інформації до нашої діяльності.
Чи є люди, які донатять регулярно?
Так, звичайно, у нас є люди, які донатять регулярно. В першу чергу, це, власне, люди з нашої бульбашки, люди, які нас знають, які нам довіряють і вже не перший рік підтримують донатами. Це можуть бути дуже різні донати. Наприклад, в мене є люди, які регулярно, постійно на кожен мій збір, на кожен мій заклик кидають невеличкі суми – 100 гривень, 200, 500. Хтось може більше собі дозволити й кидає 2-3 тисячі.
Буквально на кожен збір людина потрошки-потрошки долучається. І так вже роками. Я маю на увазі не від 2022 року, а від 2014 року. Тому що ми працюємо і підтримуємо Українські Збройні Сили починаючи з 2014 року. Також в нас останнім часом є постійна підтримка від Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Як реагуєте на те, що деякі блогери відмовляються підтримувати збори (репостити збори)?
На блогерів ми не реагуємо ніяк, ми їх просто ігноруємо, тому що так якось склалося, що наша організація майже ніколи не співпрацювала з якимись справді популярними, відомими блогерами. Ми до них не ходимо, про підтримку в них не просимо, тому що, знову ж таки, з 2014 року ми зрозуміли, що це марна справа.
Блогери відмовляють майже завжди, якщо вони й підтримують якісь збори, то вони підтримують або ті збори, які вони ініціюють самі, або ті, які ініціюють якісь там люди з їхнього близького оточення. Звичайно, що якби до нас прийшов хтось із блогерів і запропонував, а давайте ми щось там спільно запустимо, давайте ми щось зберемо, звісно, ми будемо тільки за, звісно, ми відкриті до співпраці, до пропозицій, в нас все завжди прозоро, ми про все звітуємо, ми всю інформацію подаємо публічно, нічого не ховаємо. Хай роблять, як їм диктує їхня совість і їхнє почуття громадянського обов’язку.
Скільки коштів вдалось зібрати за роки благодійності для військових?
У 22-му році — 9,8 млн грн, у 23-му році це 29,6 млн грн, у 24-му році — це 11,5 мільйонів гривень. Ви можете бачити по цих цифрах і динаміку зборів, і те, як це відбувалося. Ці кошти входять як донати від людей, які просто робили маленькі пожертви, так і донати від наших постійних друзів, партнерів, тих, хто донатить регулярно. Так сюди ж і входять кошти, які ми здобуваємо через мистецьку волонтерську крамничку, ярмарки, лотереї й так далі. Тобто це такий сукупний збір за рік. І, власне, позаяк ми не прибуткова громадська організація, то всі ці кошти, вони, які зайшли, вони й пішли за призначенням.
Які найчастіші запити від військових сьогодні й чого найбільше потребують на фронті?
Наша організація спеціалізується здебільшого на засобах тактичної медицини та дронах. Також дуже часто звертаються стосовно автівок. Це те, що потрібно завжди. Медицина, дрони, автомобілі — це такий, знаєте, розхідний матеріал. Завжди треба.
А взагалі запити є дуже різні. Починаючи від того, що хтось просить шкарпетки і мівіну, закінчуючи тим, що хтось просить РЕБ. Іноді буває, що хтось звертається і просить щось незвичне, щось таке, з чим ми не працювали ніколи. Якщо ми розуміємо, що це надто складно, у нас немає контактів, де це добути, де це дістати, ми краще спробуємо переадресувати на когось, хто цим займається, ніж хапатися за щось, де ми нічого не знаємо. Треба завжди питати військових для того, щоб розуміти їхні потреби. Єдине, що можу сказати так від себе, ми категорично проти всіляких олів’є на фронт, пасочок, ковбасочок і так далі. Тонна вареників, бідон олів’є — це треш такий, що просто капець. Я розумію, що люди, які це роблять, вони теж мають якісь благі наміри, але благими намірами дорога до пекла встелена. Тому питайте військових, хочете допомогти, то питайте військових як.
У нашому просторі є таке формулювання “втома людей від війни”, що про це думаєте?
Саме формулювання «втома від війни» — для мене працює як червона ганчірка для бика. Що значить «втомились»? Давайте всі ті, що в окопах зараз скажуть: «так, ми втомились» й зберуть свої лопати й підуть додому.
Ну і де тоді будуть москалі? Тут-от під Карпатами? Чи вже за Карпатами, десь там в Польщі спиняться? Ця тема «люди втомились від війни», яка так дуже активно розкручується багатьма. Я впевнена, що тут є якась доля ІПСО не обходиться тут без російської пропаганди. Великою мірою цю тему теж підігрівають і блогери, і медіа, і волонтери, і всі решта, які починають казати: «ну та, всі втомились від війни, бляха, всі втомились, всім так важко».
Мені здається, що це формулювання взагалі не має права бути у публічному просторі. В нас є два варіанти: ми або відпочинемо після перемоги, або ми відпочинемо в окупації. Тому вирішуйте, де вам краще відпочивати. Як на мене, то краще відпочити після перемоги. Перемогти, пару хвилин відпочити й побігти відбудовувати весь цей “безпрєдєл”. Або в окупації. Там буде класно, буде телевізор з “новостями” із Москви, буде стояти портрет Путіна на стіні, і червоний галстук на шиї, і твої діти будуть воювати вже потім на стороні “рускої армії”. Тому я пропоную людям обрати, де їм подобається відпочивати, і вирішити, наскільки сильно вони втомлені.
