9 квітня, у мистецькому просторі «Ваґабундо» відбувся допрем’єрний показ документальної стрічки про мультимисткиню з Гуцульщини — Параску Плитку-Горицвіт.
Параска Плитка-Горицвіт — художниця, фотографиня, іконописиця, письменниця та майстриня. Понад 9 років провела у засланні, через допомогу Українській повстанській армії.
Протягом усіх років Параска займалася творчістю, ніколи не була одружена та не мала дітей.
Режисер фільму Сергій Жулін описує Параску Плитку-Горицвіт як багатогранну, духовну особистість, що занурювалася в себе і витягала на поверхню свою субтворчість через аскетичний спосіб життя.
«Насправді ми жартуємо, що нас постійно переслідувало почуття, ніби Параска слідкує за нами під час зйомок, що вона втручається, направляє нас, десь зупиняє, десь навпаки, в інший бік направляє. Ну, можливо, така трохи містика. Наприклад, ми знімали в школі, там де представлені її книжки. І після того, як ми відзняли, ніби ми не чіпали ті полиці, а просто книжки самі по собі завалились. Ми просто поспішали, і нам здалося, що ми не до кінця допрацювали. Тому жартували між собою, що Параска обурилась, що ми мало часу приділили тій локації”, — ділиться Сергій.
Режисер додає:
«Ми хотіли показати, що творчість Параски набагато масштабніша, ніж як представниці тільки Гуцульщини й свого регіону. Тому ми хотіли сказати, що її творча спадщина виходить за рамки Гуцульщини, вона загальноукраїнська й навіть побільше — європейська».
Прізвище Горицвіт жінка подарувала сама собі — для неї воно означало одруження з творчістю, а мистецькі твори вона називала своїми дітьми.
Після повернення на батьківщину батько не дозволив їй жити вдома, а односельці засуджували жінку, трималися осторонь через минуле ув’язнення та незрозумілий для них спосіб життя.
Авторка проєкту, завідувачка редакції контенту «Суспільне Івано-Франківськ» Ілона Захарук розповідає, що працювали над стрічкою кілька місяців. Вона переймалася, аби цей проєкт не повторював попередників і не став банальним.
«Ми з командою вирішили більше дізнатися про її внутрішній світ, про ці всі її життєві перипетії. Тому що в неї життя було досить таке драматичне. І тому на фоні цього всього драматизму, на фоні цього її повернення з заслання, і того, як люди її не сприйняли, як її не сприйняв батько, який її навіть не пустив до рідної хати, після того, як вона повернулася ми й показуємо, якою була Параска. Показуємо на фоні таких її якихось переживань, емоцій. Тому в цьому фільмі лейтмотивом стали мемуари Параски — ““І в будні, і у свята”» — розповідає Ілона.
У стрічці розповідь ведуть 9 спікерів, які були знайомі з творчістю мисткині або особисто знали її. Один із них — Іван Рибарук, священник села Криворівня, в якому проживала Параска Плитка-Горицвіт. Він пригадує, що його вразило в цій жінці: «в Параски на дверях був надпис “Стороннім не заходити”».
Та додає:
«Найперше, що мені відгукується це не мистецтво, а її молитва. Бо для мене Параска — це не просто митець. Для мене Параска — це митець у світському розумінні. Для мене Параска — це людина, яка молиться, а молитва — це найвищий спосіб творчості. Тому молитва — це найвище мистецтво»
Ютуб-прем’єра фільму “Горицвіт: квітнути всупереч” відбудеться 16 квітня.
