Чоловік сам прийшов до лікарні, медики розпочали проводити йому електрокардіограму і тут – зупинка серця.
У свої 44 роки Ярослав Небесний ніколи серйозно не хворів, жодного разу не звертався за медичною допомогою та не перебував у лікарні, не мав захворювань серця. Проте зовсім недавно, 27 квітня, у ЦМКЛ пацієнту провели серцево-легеневу реанімацію, коронографію та стентування. Сьогодні його виписують додому. Ярослав Небесний вважає, що все те, що з ним сталось, є дивом від Бога, адже розуміє, що його життя було під великою загрозою і якби все склалось хоч трохи інакше, то він би помер. Тому пацієнт ділиться своєю історією:
«Увечері 19 квітня, якраз напередодні Великодня, після того як фізично попрацював, я відчув біль в горлі, який згодом трохи поширився на грудну клітку. Випив таблетки, трохи полегшало. Пройшли великодні свята, я думав, що в мене захворювання горла і жив як зазвичай, продовжував фізично працювати та навіть їздив на екскурсію».
Біль у грудній клітці Ярослав Небесний відчув аж через тиждень після погіршення загального самопочуття. Якихось особливих стресів напередодні у пацієнта не було.
«Але, звичайно, на кожного з нас негативно впливає війна в Україні. Хоч, думаю, погіршення стану було саме після перевтоми через фізичні навантаження», – говорить пацієнт. До ЦМКЛ Ярослав Небесний приїхав самостійно у неділю, 27 квітня: «Я себе досить нормально почував, тому, як кажуть, «своїми ногами прийшов».
Попросив, щоб мені зробили рентген. А лікарі сказали, що спершу зроблять кардіограму. Мене це здивувало, оскільки я думав, що проблеми з горлом.Я відчував себе нормально, але коли мені поставили датчики… далі я не пам’ятаю… нічого не бачив… Потім період, коли я задихався (це вже, мабуть, коли я приходив до свідомості).Було дуже важко дихати, але ставало все легше. Відкрив очі і побачив, що навколо мене десь було 5-6 медиків і не розумів, що сталось…».
Ярослав Небесний каже, що абсолютно нічого не пам’ятає про те, що відчував під час клінічної смерті:«Тобто був момент, коли я ліг на ліжко і коли почав приходити до себе. Це все…».Намагаючись приховати сльози в очах, пацієнт говорить:«Всі ми під Богом ходимо. Мабуть, це Він так усе зробив… і це був як Його план. Я міг не дійти, зупинитись… А тут я опинився у лікарні, де мені надали медичну допомогу».Час — найважливіше у серцево-легеневій реанімації. Завідувачка Відділення невідкладної екстреної медичної допомоги Іванна Дидик зазначає, що серцево-легенева реанімація за стандартом триває не більше 30 хвилин.«Можу з упевненістю сказати, що якби серце Ярослава зупинилося поза межами лікарні, він би помер. Його просто не встигли б довезти до жодного медзакладу — у нього було не більше кількох хвилин, після яких реанімаційні заходи вже не дали б жодного результату.Христина Буковинська, лікарка з медицини невідкладних станів, та Ангеліна Котик, лікарка-анестезіолог, які чергували того дня, діяли чітко та злагоджено. Серцево-легенева реанімація тривала 10 хвилин.
Ярославу тричі провели дефібриляцію серця, а реаніматолог виконав інтубацію трахеї і лікарі продовжили серцево-легеневу реанімацію. На 10-й хвилині їм вдалося відновити синусовий ритм і серце знову почало битися», — розповідає завідувачка ВНЕМД Іванна Дидик.Далі пацієнта рятували лікарі Відділення інтервенційної кардіології, радіології та кардіохірургії. Тут йому провели коронографію (дослідження судин серця за допомогою рентгену і спеціальної контрастної речовини). Було діагностовано оклюзію ПМШГ ЛКА 100% ( тобто закрита судина на 100%), яку успішно простентував інтервенційний кардіолог Ігор Семкович. Стентування – це малоінвазивне хірургічне втручання, яке дозволяє розширити просвіт артерій, що забезпечують життєдіяльність серця.
«Пацієнт довший час перебував під монітор-спостереженням, здійснювали постійний контроль за його станом», – говорить лікуючий лікар-кардіолог Оксана Корнута.
Медики відзначають, що симптоми інфаркту-міокарда – це не тільки біль у грудній клітці.«Бувають дуже різні: комусь віддає у шию чи лопатку, в когось болить живіт чи вухо, у цього нашого пацієнта – горло. Тому слід звертатись за медичною допомогою. Сімейний лікар чи кардіолог одразу б запідозрили ознаки інфаркту міокарда. Зараз потрібно уважно ставитись до стану свого здоров’я, оскільки, на жаль, за час повномасштабної війни великою є частина пацієнтів у віці 30-40 років, які поступають до лікарні з інфарктом міокарда», – відзначає Оксана Корнута.
Сьогодні Ярослав Небесний себе добре почуває. Хоч період реабілітації ще довгий, йому потрібно і надалі перебувати під спостереженням лікарів, приймати медикаменти та фізично не перенавантажуватись.«Я щасливий, що так все склалось і вчасно надали медичну допомога. Я і не очікував, що настільки ефективно мене пролікують і з інфарктом, тут сучасне обладнання, гарні умови перебування і найголовніше – фахові медпрацівники», – говорить пацієнт.
