Про це пише МІСТО.
Його вшановували почесний караул, оркестр Національної гвардії України, велелюдна громада та священнослужителі. Ми схилили голови перед воїном, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу й мир для України.
У Палаці культури «Прометей» близькі, друзі, побратими та численні мешканці громади прийшли провести Андрія в останню путь.
Траурна процесія пішою ходою пронесла труну з тілом Героя вулицями міста, далі — рідним селом Дем’янів, і востаннє до батьківської оселі, де він виріс у теплі родинного затишку.
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГЕРОЯ
Дидик Андрій Миколайович народився 14 грудня 1992 року у люблячій сім’ї Миколи та Люби Дидиків. Зростав у теплій атмосфері турботи й підтримки разом із молодшою сестричкою Іринкою, з якою його поєднували особливі братерські почуття.
Навчався у Дем’янівській школі. Після 9-го класу вступив до Бурштинського торговельно-економічного коледжу, де здобув професійну освіту. Згодом продовжив навчання в університеті міжнародного розвитку «Україна» за спеціальністю «програмна інженерія».
З дитинства Андрій був активним, життєрадісним і щирим. Його улюбленими захопленнями були футбол та спів — він умів надихати оточення своєю добротою і позитивом.
Ставши дорослим, пройшов строкову службу у лавах Збройних Сил України. Закохався та одружився, проте насолодитися родинним життям не встиг — війна змінила все, зламавши звичний хід мирних днів.
На початку березня 2022 року Андрій без вагань став на оборону своєї країни. Мужньо воював на Луганщині та Донеччині, залишаючись відданим присязі та побратимам.
Влітку 2025 року, під час запеклого бою на Донеччині, зазнав тяжких поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя, а рідні та друзі вірили у диво. Та 12 серпня 2025 року серце мужнього воїна зупинилося.
Доля Андрія — це історія світлої, доброзичливої та мужньої людини, яка до останнього подиху стояла за свободу України. Найважчий біль — коли мати, батько та бабуся зустрічають свою дитину на рідному порозі у домовині. Як сказав парох села Дем’янів, отець Олег Ткач, Андрій так поспішав додому, мріяв на свято Успіння Пресвятої Богородиці приїхати у відпустку. Та, на жаль… у це величне свято душа нашого Андрійка вже в Небесній оселі, – пишуть на сторінці громади.
Чин похорону продовжився у храмі Священномученика Пантелеймона. Поховали Захисника на кладовищі рідного села. Останні залпи в небо — це вдячність і шана від побратимів.
