29 листопада 2024 року в Солотвинській громаді відкрився простір для реабілітації “Франко-Гражда”. Але за цим відкриттям — майже десятиліття наполегливої роботи.
Про те, як створювався центр, кого приймає, як виглядає програма, з якими викликами стикається команда — МІСТУ розповів один із засновників простору, Володимир Рожнов.
10 років шляху до власного простору
Історія Франко-Гражди розпочалась задовго до відкриття сучасного центру. Ще з 2015 року команда Володимира Рожнова займалась реабілітацією ветеранів, однак діяла на різних тимчасових локаціях.
“Ми відкрилися 29 листопада 2024 року. До того з 2015 року працювали на інших локаціях. Тобто вже 10 років ми займаємось реабілітацією, але тільки тепер збудували простір повністю для себе.”
Цей простір не схожий на звичні профілакторії або санаторії. Це місце зі своєю філософією, атмосферою, де головне — бути поруч, слухати і підтримувати. Тут знаходять притулок та відновлення ветерани, родини загиблих військовослужбовців, волонтери, сім’ї військових, які зараз на фронті.
Як сюди потрапити: шляхи і принципи
У перші роки учасники потрапляли у Франко-Гражду переважно через рекомендації побратимів. Це досі залишається дієвим каналом.
“70% приїжджали, бо хтось із побратимів сказав: «Їдь туди — тобі допоможуть». Це найкраща реклама.”
Зараз доєднались нові шляхи
:● анкетування через Facebook;
● меморандуми зі Збройними силами України;
● адресна робота з частинами та підрозділами;
● повторні заявки від тих, хто вже проходив програму.
Кожен заїзд — це до 22 людей, набраних під певний напрям: ветерани, родини, волонтери. Групи не змішуються, щоб забезпечити фокусну, якісну роботу.
Програма заїздів: не санаторій, а спільна робота
“Ми одразу пояснюємо: це не місце, де будеш просто їсти, спати й гуляти. Тут працюють.”
У Франко-Гражді — жорстка дисципліна щодо алкоголю, стимуляторів та очікувань. Учасники повинні бути готові до активної взаємодії, участі у всіх заходах, роботи з психологами.
Основна програма триває 8 днів і включає:● групову та індивідуальну психологічну терапію;● арттерапію (кераміка, живопис, творчі майстерки);● бодинаміку — метод психології через тіло;● освітні лекції;● походи і роботу на природі;● неформальні вечірні обговорення.
Також діє внутрішній чат для учасників після заїзду, щоб підтримка не закінчувалась з від’їздом.
“Важливо, щоб вони знали — навіть після завершення програми вони не самі. Якщо треба — зв’язуємось, розмовляємо, повертаємо.”
Родини загиблих: окрема увага, окремі дати
Для родин загиблих передбачено інші заїзди — 3–4 дні. Це не просто “менша” версія, а повноцінна програма, але з урахуванням особливостей їхнього горя та переживань.
“Ми не можемо змішувати групи. Це зовсім різні історії, різні болі, різні фокуси. Ми це поважаємо.”
Такі заїзди проходять регулярно — один або два рази на місяць. У роботі задіяні досвідчені психологи, арттерапевти, координатори.
Фінансування: між грантами, доброчинністю і будівництвом
Наразі Франко-Гражда не має постійного спонсора або державної підтримки. Кожен заїзд фінансується окремо — або за допомогою благодійників, або за кошти місцевих громад.
“Ми не бізнесмени — ми зайняті реабілітацією. Нам потрібен або генеральний спонсор, або спонсори на конкретні події.”
Наразі триває добудова приміщень, облаштування прибудинкової території, закупівля базової техніки (витяжка на кухню, холодильник, морозильник).
В майбутньому — створення умов для фізичної реабілітації. Тому гроші тут зайвими не бувають.
Що говорять ветерани: відверто і чесно
Франко-Гражда — це не просто центр. Це спільнота, в якій з’являється нове відчуття себе, нова мотивація, віра. Відгуки учасників під публікаціями центру говорять самі за себе:
“Бог дав мені двічі в житті таких людей: на фронті — і тут, у вас.”
“Я був на багатьох реабілітаціях — санаторно-курортних і т.д. Там — сухе спілкування, персонал просто відпрацьовує. Після 15–16 години — ти сам із собою. А тут — зовсім інше. Ми разом, і це відчуття неймовірне.”
“Ми державі більше не потрібні. Але тут це відчуття зникає.”
“Ніхто не лізе в душу. Тут просто поруч. Тут усі рівні, рідні, розуміючі.”
“Сто разів питав себе: навіщо мені це все було? Тут, за 8 днів, уперше не було цієї думки.”
“Моє життя зміниться. Бо я зрозумів: змінити його можу тільки я. Дякую за це усвідомлення.”
“До звільнення їздив у гори, намагався розслабитись — не допомагало. Тут почав сміятись, дуркувати. І — відпускає.”
“Хотів закритись від усіх. А зараз — навпаки, хочеться бути з людьми.”
“Тіло легше зцілити, ніж душу. Але тут — воно працює.
Невигадані причини залишитись
“Я їздив у госпіталі в 2014-му. І побачив, що в нас реабілітації немає взагалі. Санаторії — є. А реабілітації — ні.”
Володимир Рожнов не раз наголошує — команда створила Франко-Гражду не як проєкт, а як особисту справу життя. Ті, хто працює тут із 2015 року — залишились до сьогодні. Нові приєднуються лише тоді, коли готові працювати серцем.
“Якщо люди хочуть повернутись, якщо ми для них — родина, якщо вони відчувають, що не самі — значить, все не дарма.”
Підтримати Франко-Гражду — можна фінансово, інформаційно або ресурсно.
Деталі, анкети на участь та актуальні події — на сторінці Facebook: facebook.com/frankohrazhda
