У невеличкій волонтерській крамничці ГО “Громадська ініціатива Галичини” прикраси з бісеру не просто продаються — вони живуть. Їх беруть до рук, розглядають, приміряють, фотографують. А деякі — навіть не встигають потрапити на сайт.
Одна з тих, хто створює цю красу, — волонтерка Галя Тягур. Бісероплетінням вона займається лише другий рік, але її роботи вже впізнають. А новинка — “силянка” з підвісами — стала справжнім хітом ярмарків. Історію майстрині-волонтерки публікує МІСТО.
Випадкове захоплення, яке стало терапією
Галя зізнається: усе почалося випадково. Коли створили волонтерську крамничку, потрібно було наповнити її виробами.
«Ми хотіли, щоб там було багато різних робіт. До нас долучилися майстрині, чиї роботи ми ставили на сайт. І я тоді подумала: спробую щось плести з бісеру. Чесно кажучи, мені здавалося, що для цього треба мати дуже спокійний характер. А я — зовсім не спокійна», — усміхається вона.
Та виявилося, що саме бісер її врівноважує.
«Ти сідаєш, починаєш плести — і ніби зупиняєшся. А коли ще й виходить красиво — це взагалі особливе відчуття.»
Вчилася у майстринь, підглядала на YouTube, купувала схеми авторських робіт. Каже, не соромиться звертатися за порадою — спільнота майстринь дуже підтримує одна одну.
Перші роботи були простими — допомагала іншій майстрині плести вставки до браслетів. Потім почала купувати схеми складніших виробів, відтворювати їх, шукати свій стиль.
Сьогодні серед її робіт — силянки, кривульки, намиста. Але найбільше уваги привертає новинка — “силянка” з підвісами.
“Силянка” з підвісами — прикраса, що кидається в очі
Сама прикраса — традиційна кривулька (або силянка), але з довгими підвісами, які рухаються разом із кроками власниці. Саме ці підвіси і стали трендом.
«Ідею підвісів я побачила в TikTok. Потім придбала схему самої кривульки в авторки Людмили Сторож. Схема була безкоштовна. А підвіси підглядала в іншої майстрині. Але технологія в кожного своя — я спочатку зробила один варіант, мені не сподобалося, довелося розпороти й переробити»
Ця “силянка” — наразі найбільша її робота. На неї пішло близько 500 грамів бісеру.
«Вона важка, але в цьому її шарм», — каже Галина.
Вартість прикраси — 5800 гривень. І, за словами майстрині, інтерес до неї є. Це така річ, яка одразу кидається в очі.
Бісер як ідентичність
Зараз, каже Галя, попит на бісерні прикраси зріс. Люди шукають своє, українське.
Разом із колегами вона долучилася до створення каталогу давніх герданів у співпраці з краєзнавчим музеєм. До видання увійшли зразки кінця ХІХ – початку ХХ століття.
«Коли дивишся на ті роботи, розумієш: люди плели навіть із неідеального, кривенького бісеру. Але як це виглядало! І зараз це цінується ще більше. Бо це наше. Це ідентичність.»
На її думку, популярність бісеру останніми роками пов’язана саме з цим — бажанням зберегти своє.
«Ми вже багато втратили. Мабуть, люди не хочуть втратити ще й це.»
Про матеріали і “катастрофу на столі”
Працює переважно з чеським бісером — він оптимальний за співвідношенням ціни й якості. Японський — ще кращий, але значно дорожчий.
Майстрині ретельно перевіряють матеріал: щоб не линяв, не тріскав і був рівний за розміром — інакше візерунок “не ляже”.
А найскладніше в роботі?
«Не розсипати бісер по всьому столі, — сміється Галя. — Бо це трапляється регулярно.»
Коли не хочеться — і коли не зупинитися
Бувають періоди, коли робота “не йде”. Каже, одну з прикрас відклала на два місяці — а потім завершила за два дні.
«А буває, що на столі лежить бісер до кількох виробів, і ти не знаєш, за що перше братися, бо хочеться зробити все.»
Одна прикраса може створюватися день-два, інша — тиждень або більше. Великі роботи з підвісами — це вже інший рівень концентрації й часу.
Та попри втому, розпорювання і розсипаний бісер, Галя продовжує плести.
Бо для неї це більше, ніж прикраси.
Це спосіб триматися.
І тримати своє.
