Петро Порошенко та Ігор Коломойський – ключові фігури української політики станом на початок літа 2014 року.
Перший отримав дуже серйозний кредит довіри на президентських виборах. Другий проявив себе блискучим кризис-менеджером. Фактор цих двох людей, за великим рахунком, утримав країну від розколу і поки дозволяє стримувати просування російської агресії в межах тих адміністративних одиниць, в яких існує серйозна соціологічна база підтримки дій Кремля.
Тим не менш, вірогідність того, що з часом період тактичного збігу інтересів цих політиків та олігархів закінчиться, досить висока. І протиріччя між Порошенко і Коломойським стануть причиною чергової політичної кризи.
Версія, згідно з якою Коломойський під виглядом боротьби з сепаратистами, терористами і російськими диверсантами фактично встановив особистий контроль над кількома областями південного сходу, створивши тим самим своєрідну «АнтиНовороссію», має право на життя, при всій її фантасмагоричности. Точно так само не можна ігнорувати думку, що пояснюють зусилля Коломойського тим, що він прагне отримати переваги в процесі перерозподілу власності олігархічних груп, які можуть «обвалитися» внаслідок кризи. Більш того, Коломойський вже став занадто масштабною фігурою навіть для таких припущень. Іншими словами, він реально вже сприймаємо в будь-якій ролі – включно з ролями президента і прем’єра.
Порошенко, між іншим, за кілька місяців теж виріс не тільки в рейтинговому вимірі. Поки він готувався стати президентом України, росла геополітична роль цього поста. Зараз він – лідер країни, яка знаходиться на передовій світових процесів.
А коли дві такі величини стикаються на одній території, чекай конфлікту. Особливо в Україні, де навіть діячі на порядок дрібніше звикли сповідувати принцип «переможець отримує все».
Чи може погодитися Порошенко з тим, що йому доведеться погоджувати призначення у Дніпропетровській, Одеській, Харківській областях з Коломойським?
Чи сподобалося йому те, що на прийомі на честь інавгурації дніпропетровський губернатор користувався чи не більшою увагою, ніж господар торжества?
Чи не тривожно чи верховному головнокомандувачу від того, що боєздатні формування, що створюються під патронатом Коломойського ростуть як гриби після дощу?
Чи зацікавлений Коломойський в тому, щоб президент зміцнів і посилив свої позиції?
Чи не бачить в ньому конкурента в освоєнні активів донецьких і «сімейних» груп?
Об’єктивні передумови для конфлікту між Порошенком і Коломойським є. І вони істотні. Суб’єктивно (хоч про це і важко судити) обидві сторони розуміють неминучість зіткнення, але поки готові утримуватися від активних дій. Якщо конфлікт актуалізується, то відбудеться це тільки після того, як вдасться нормалізувати ситуацію на сході.
